Відпустка без збереження заробітної плати: основні особливості

Будь-які форми тиску на працівника з метою змусити написати його заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати є протиправними.

Право на відпустки мають працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, виду діяльності та галузі, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. 

Законом України «Про відпустки» передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, що надаються працівникам в силу суб’єктивного права, що належить їм за законом, тобто в обов’язковому порядку, і відпусток, що надаються за погодженням сторін (роботодавця і працівника).

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», за заявою працівника відпустка без збереження заробітної плати надається в обов’язковому порядку.

Статтею 26 Закону України «Про відпустки» передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Водночас статтею 84 Кодексу Законів про працю в Україні  передбачено, що у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»  термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін – 15 календарних днів.

Таким чином, згідно з нормами законодавства, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати здійснюється в інтересах саме працівників (статті 25, 26 Закону України «Про відпустки», ст. 84 КЗпП) за їх бажанням, а не з ініціативи роботодавця.

Будь-які форми тиску на працівника з метою змусити написати його заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати є протиправними.

Згідно зі статтею  19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Також відповідно до статті 60 Конституції ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

У разі порушення законодавства про працю громадяни мають право звернутися зі скаргою до профспілки, Державної служби України з питань праці, із позовом до суду.

Відповідальність за примус до написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати може бути не тільки дисциплінарною і адміністративною, але й кримінальною.

smu.dsp.gov.ua