Відшкодування працівником матеріальної шкоди: судова практика

У цій консультації на прикладі судових справ розглянуто питання особливості покладення відповідальності за шкоду, заподіяну установі, як на осіб, які виконують роботу за договорами ЦПХ (позаштатні працівники), так і на її керівних працівників.

Матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника незалежно від притягнення його до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності (рішення Апеляційного суду Донецької області від 06.05.14 р. у справі № 22-ц/775/4176/2014).

Суть справи

Позивач – міський центр зайнятості (далі – Позивач), Відповідач – директор міського центру зайнятості (далі – Відповідач). Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди.

У період з 24.10.11 р. до 17.11.11 р. Міжрайонним контрольно-ревізійним відділом було проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Позивача за період з 01.01.09 р. до 30.09.11 р. За результатами ревізії складено акт, яким зафіксовано порушення у вигляді:

• нарахованої та виплаченої працівникам премії за відсутності наказів Відповідача, у зв’язку з чим зайво нараховано та перераховано внески до обов’язкових державних соціальних фондів;
• зайво виплачено: допомогу з непрацездатності, оплату за час відпустки, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, у зв’язку з чим зайво нараховано та перераховано внески до державних соціальних фондів.

Загальна сума заподіяної матеріальної шкоди становить 11 829,11 грн. На підставі акта ревізії та з метою усунення виявлених порушень Міжрайонним контрольно-ревізійним відділом було складено вимогу, якою Позивача було зобов’язано усунути виявлені під час ревізії порушення, а саме:

• повернути безпідставно виплачені кошти працівникам за їх особистою заявою (за власним волевиявленням), а за відсутності таких заяв – стягнути завдану шкоду з винних осіб відповідно до приписів ст. 130–136 КЗпП;
• провести перерахунок з відповідними взаємозвірками щодо сум внесків до державних цільових фондів та повернути зайво сплачені кошти.

Зазначену вимогу було оскаржено Позивачем до суду, проте в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Під час розгляду справи (щодо оскарження вимоги) судами підтверджено факт здійснення зайвих виплат.

Працівниками подано заяви про відмову повернути отримані кошти. Тож Відповідача визнано відповідальною посадовою особою за порушення, що призвели до зайвих грошових виплат.

Позивач вважає, що зайво виплачені кошти підлягають стягненню з Відповідача як з директора міського центру зайнятості, який несе відповідальність за цільове використання коштів Фонду в межах затвердженого кошторису. У зв’язку із цим Позивач звернувся до суду, просить стягнути з Відповідача на користь міського центру зайнятості заподіяну матеріальну шкоду в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Судові рішення

Рішенням міського суду від 01.04.14 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача різницю між сумою середнього заробітку та сумою, що була вже стягнута з нього за вказане правопорушення у вигляді адміністративного штрафу. Рішенням Апеляційного суду від 06.05.14 р. рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення майнової шкоди. Стягнуто шкоду в розмірі середньомісячної заробітної плати. Ухвалою Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ від 30.05.14 р. відкрито касаційне провадження.

Аргументи суду

Судом зазначено, що згідно з ч. 1 ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну установі під час виконання трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Як передбачено п. 2 ст. 133 КЗпП, відповідно до законодавства обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку та зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню й зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

Згідно з Положенням про міський центр зайнятості директор центру здійснює керівництво діяльністю центру та несе персональну відповідальність за виконання покладених на центр завдань і функцій, ефективну роботу, цільове використання коштів Фонду в межах затвердженого кошторису видатків, належне використання виділеного в розпорядження центру майна та матеріальних цінностей тощо. Директор у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання. Згідно з пп. 2 п. 2 наказу Мінпраці та соцполітики від 24.03.06 р. № 86 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості» конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються в положенні про преміювання, що діє у відповідному центрі зайнятості. А Положенням «Про оплату праці та заохочення працівників міського центру зайнятості» визначено, що підставою для виплати премії працівникам міського центру зайнятості є накази директорів обласного та міського центрів зайнятості.

Судом також установлено, що в протоколі про адміністративне правопорушення (складеному державною контрольно-ревізійною службою) Відповідача визнано винним у порушенні чинного законодавства, виявленого внаслідок планової ревізії, та в ньому є його пояснення, у якому він визнає себе винним, а саме: «Порушення допущено помилково та в подальшому допускатися не будуть».

Судом зазначено, що згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» у разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку такий середній заробіток визначається відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100. А саме – виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, а в разі якщо справа вирішується після звільнення працівника, – виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Відповідно до п. 20 зазначеної постанови судам необхідно перевіряти, чи додержано власником або уповноваженим ним органом установлений ст. 233 КЗпП строк із дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд із позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і в разі звернення із заявою прокурора.

Також судом зазначено, що днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, установленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення із працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, установлюється строк в один рік із дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Судом установлено, що Відповідача за неналежну організацію роботи та допущення виплат і премій за відсутності відповідних наказів позбавлено премії за підсумками роботи за грудень 2011 року та зменшено надбавку з 01.01.12 р. до 25 % (замість раніше виплачуваної 50 %). Проте суд апеляційної інстанції зазначив, що зменшення розміру відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної Відповідачем, з урахуванням того, що його було притягнуто до відповідальності (позбавлено премії, зменшено надбавку) не ґрунтується на законі. Оскільки за наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Тож суд змінив рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення та присудив стягнути з Відповідача шкоду в розмірі середнього заробітку.

Не може відповідати перед підприємством, установою чи організацією працівник, який не перебуває з ним у трудових правовідносинах (ухвала апеляційного суду Запорізької області від 13.08.13 р. у справі № 22-ц/778/4090/13).

Суть справи

Позивач – Квартирно-експлуатаційний відділ (надалі – КЕВ, Позивач), відповідач – громадянка (далі – Відповідач). Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача матеріальної шкоди, завданої ним під час виконання трудових обов’язків, а також понесених Позивачем судових витрат.

Позивач є юридичною особою та органом, який відповідно до вимог чинного законодавства відповідає за облік та розподіл житлової площі серед військовослужбовців, що надходить для розподілу або будується за рахунок Міністерства оборони. Відповідач був позаштатним працівником КЕВ на посаді інспектора з кадрів у період липень – грудень 2012 року.

У липні, листопаді та грудні 2012 року було зайво нараховано премію працівникам КЕВ, які на неї права не мали, оскільки мали дисциплінарні стягнення. Позивач вважає, що це відбулось саме з вини Відповідача, оскільки він подав до фінансово-економічного відділення КЕВ недостовірну інформацію (не повідомив про наявність дисциплінарних стягнень у працівників, не надав копій наказів чи довідки про наявність дисциплінарних стягнень у певних працівників). Викладене підтверджується матеріалами перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності КЕВ за 2012 рік.

Позивач звернувся до суду для стягнення визначеної суми матеріальної шкоди.

Відповідач позов визнав у повному обсязі, надав суду відповідну заяву на підтвердження цього факту, зазначивши, що: на сьогодні працює в Позивача штатно на посаді діловода на секретному діловодстві; нічого не відшкодовував Позивачеві раніше, але сплатить шкоду, визначену судом, оскільки саме суд має встановити, скільки й чому він винен Позивачеві.

Судові рішення

Рішенням суду від 21.06.13 р. у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Ухвалою Апеляційного суду від 13.08.13 р. апеляційну скаргу Позивача відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Аргументи суду

Судом зазначено, що в силу ст. 174 ч. 4 Цивільного процесуального кодексу у разі визнання Відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання Відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання Відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що визнання Відповідачем позову (у цій справі) суперечить закону, тому суд постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання Відповідачем позову і продовжив судовий розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до переконання, що в задоволенні позову Позивача слід відмовити в повному обсязі з таких підстав.

Судом установлено, що Відповідач працював у Позивача позаштатно на посаді інспектора з кадрів; відповідного запису в його трудовій книжці про це немає; договір про будь-яку матеріальну відповідальність між Позивачем та Відповідачем не укладався; будь-якої посадової інструкції інспектора з кадрів (штатного чи позаштатного) на час завдання шкоди в КЕВ не існувало; відповідну посадову інструкцію, де визначено обов’язок інспектора з кадрів повідомляти бухгалтерію та надавати останній копії наказів про догану, зменшення премії тощо, було затверджено в КЕВ (зі слів представника Позивача) лише у 2013 році.

Суд зазначив, що посилання Позивача на ст. 134 КЗпП у даному випадку є безпідставним, оскільки встановлені в цій справі фактичні обставини не підпадають під жодний випадок, передбачений цією статтею. Питання преміювання працівників (видання відповідного наказу) є прерогативою керівника КЕВ, а його реалізація – обов’язком фінансово-економічного відділення КЕВ.

Крім того, судом ураховано, що Позивачем не надано суду жодного належного доказу (посадової інструкції, наказу по КЕВ станом на липень – грудень 2012 року тощо), згідно з яким саме на Відповідача як позаштатного інспектора з кадрів було покладено будь-який обов’язок щодо надання будь-якої інформації, копій наказів тощо до фінансово-економічного відділення КЕВ з метою вирішення питання преміювання (не преміювання) будь-яких працівників КЕВ.

Висновки

Слід зауважити, що вже тривалий час судами не узагальнювалась практика розгляду справ цієї категорії. Справи про відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю, не часто доходять до судів касаційної інстанції. Однак постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.15 р. № 12 узагальнено практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю. Зокрема, судом зазначено:

• підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов’язків, у результаті чого підприємству, установі чи організації було завдано майнову шкоду;
• до відповідальності може бути притягнуто лише особу, що перебуває в трудових відносинах з підприємством (уклала трудовий договір);
• трудові обов’язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо;
• протиправна поведінка працівника — це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов’язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій;
• формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність;
• обов’язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.