Чи є порушенням роботодавцем вимог законодавства, якщо він обмежує тривалість відпустки особі з інвалідністю II групи 24 днями, посилаючись на воєнний стан і Закон № 2136-IX? 

Обмеження щорічної основної відпустки особі з інвалідністю до 24 днів лише на підставі того, що в країні діє воєнний стан, формальний підхід до прийняття такого рішення за наявності можливостей надати відпустку повної тривалості, не буде сумлінним виконанням роботодавцем своїх обов’язків відповідно до законодавства про працю, що передбачає його обов’язок уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту, здійснювати заходи щодо захисту фізичного та психічного здоров’я працівників, профілактику ризиків та напруги на робочому місці (ст. ст. 141, 158 КЗпП).

Згідно Закону України "Про відпустки" (ч.7 стаття 6) особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів. Мета встановлення щорічної відпустки більшої тривалості для осіб з інвалідністю на законодавчому рівні — це забезпечення рівності, підтримка здоров’я та соціальний захист таких працівників, які мають додаткові потреби для відновлення здоров’я. Особи з інвалідністю нерідко мають хронічні захворювання,  а тому потребують більш тривалого відпочинку. Встановлення додаткових гарантій дозволяє врівноважити фактичну нерівність, пов’язану зі станом здоров’я, що відповідає положенням Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та  ст.ст. 43, 45 Конституції щодо забезпечення права на працю та відпочинок. 

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України № 2136-IX "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (далі Закон №2136)  у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати. 

Закон № 2136-IX  не скасовує положення статті 6 Закону "Про відпустки" щодо тривалості відпусток для осіб з інвалідністю. 

Водночас якщо є реальні обставини, що унеможливлюють надання відпустки повної тривалості роботодавець має право обмежити тривалість щорічної основної відпустки працівника у період дії воєнного стану 24 днями. Це рішення залишається на розсуд роботодавця. Невикористані працівником дні щорічної основної відпустки повинні бути надані після закінчення (скасування) воєнного стану, а у разі звільнення під час воєнного стану виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні  відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки". (Див. Коментар Міністерства економіки до Закону України від 1 липня № 2352-ІХ).

З метою уникнення непорозумінь та конфліктних ситуацій, пов’язаних з обмеженням тривалості відпусток працівників в період воєнного  стану роботодавець може ініціювати внесення змін до колективного договору, розробити окремий локальний акт щодо врегулювання питань надання відпусток у воєнний час, зокрема категоріям працівників, які потребують особливого захисту.

https://t.me/smudsp