Робота за сумісництвом

Конституція України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43).

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному чи одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до ст. 1021 КЗпП України сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

У листопаді 2022 року Кабінет Міністрів України скасував обмеження стосовно тривалості роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, підстави припинення трудового договору зі сумісниками, а також обмеження роботи за сумісництвом, які були встановлені Постановою КМУ від 3 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (скасовано Постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2022 року № 1306) і наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (скасовано  розпорядженням КМУ № 1047-р також 22.11.2022).

https://dp.dsp.gov.ua