Щодо оплати лікарняного під час простою

До Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (далі – Міжрегіональне управління) звернулася пані Олена, яка є представником одного з підприємств Донеччини, з питанням, «чи оплачується лікарняний працівникам під час простою?».

Інспектор праці, надав наступну інформацію, статтею 34 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) визначено, що простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності визначає Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон). Статтею 12 Закону передбачено право застрахованих осіб на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, яке виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю.

Разом з тим статтею 15 Закону встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати у разі настання в неї страхового випадку.

Оплата простою не з вини працівника згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, віднесена до гарантійних і компенсаційних виплат фонду додаткової заробітної плати у складі оплати за невідпрацьований час.

Тобто при оголошенні роботодавцем простою не з вини працівника відповідно до норм статті 113 КЗпП роботодавець зобов’язаний оплачувати заробітну плату з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за період знаходження працівника в простої.

Також слід врахувати те, що абзацом четвертим пункту 3 розділу I Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність у Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров’я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я від 01.06.2021 № 1066, визначено, що тимчасова непрацездатність особи відповідно до медичного висновку – це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або інших причин (вагітність та пологи, карантин тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування, реабілітації, інших заходів медичного характеру та триває до відновлення працездатності або до закінчення причин, які унеможливлюють виконання роботи.

У зв’язку з тим, що під час простою відбувається зупинення роботи, яке унеможливлює виконання роботи працівником, у нього у разі хвороби або травми, тривалість якої співпадає з часом простою, не настає стан тимчасової непрацездатності в цей період.

Отже, з огляду на зазначене застрахована особа в період перебування у простої, тобто в період зупинення, невиконання роботи, отримує компенсаційну виплату за невідпрацьований час у розмірі не нижче від двох третин тарифної ставки. У разі настання в застрахованої особи одного із страхових випадків, визначених пунктами 1 – 9 частини першої статті 15 Закону, в період перебування її у простої не з вини працівника втрати заробітної плати не відбувається, а тому здійснювати виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності як компенсацію втраченого заробітку немає підстав.

Водночас у разі необхідності виходу працівника на роботу під час простою підприємства не з вини працівника згідно з графіком роботи та настання у цей день тимчасової непрацездатності, внаслідок якої працівник втрачає за ці дні заробітну плату, допомога по тимчасовій непрацездатності має оплачуватися працівнику на загальних підставах, зокрема відповідно до норм статей 15 та 17 Закону.

Враховуючи вищевикладене, страхувальник (уповноважені ним особи), керуючись частиною третьою статті 22 Закону, здійснює розгляд підстав для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності відповідно до наявних у страхувальника листків непрацездатності і приймає рішення щодо призначення або відмову у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності. Так, у випадку, коли дні хвороби або травми, перебіг яких співпадає з часом перебування працівника в простої, за які працівнику роботодавець повинен нарахувати та виплатити компенсаційну виплату за невідпрацьований час у розмірі не нижче від двох третин тарифної ставки, у страхувальника або уповноважених ним осіб відсутні підстави для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності за зазначений період як компенсації втраченого заробітку, приймається рішення про відмову у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності працівнику на підставі частини першої статті 15 Закону, у зв’язку із відсутністю втрати заробітної плати в зазначеному періоді.

https://smu.dsp.gov.ua