Мінфін пояснює порядок відшкодування витрат на відрядження

Згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59 (далі – Інструкція № 59), службовим відрядженням уважається поїздка працівника за розпорядженням керівника держоргану (поїздка держслужбовця – за розпорядженням керівника держслужби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за бюджетні кошти, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Відповідно до зазначеної Інструкції службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

Працівника підприємства, установи направляє у відрядження керівник установи або його заступник (держслужбовця у відрядження направляє керівник держслужби). Відрядження оформляється відповідним наказом (розпорядженням).

Тобто рішення щодо поїздки працівника у службове відрядження в кожному конкретному випадку приймається керівником, виходячи з посадових обов’язків такого працівника, мети та завдань поїздки. 

Згідно з абзацом третім п. 4 Інструкції № 59 (з урахуванням змін, унесених наказом Мінфіну від 13.04.20 р. № 155) працівнику відшкодовуються (за наявності документального підтвердження оплати) понесені у зв’язку зі службовим відрядженням комісійні витрати у разі обміну валюти, суми комісійної винагороди за надані банком послуги, пов’язані з використанням платіжних карток та готівки (з урахуванням особливостей системи фінансових розрахунків у державі). Зокрема, відшкодовуються витрати, пов’язані з: перерахуванням авансу на поточний рахунок працівника; поверненням коштів з рахунка працівника на відповідний рахунок підприємства, установи; переказом грошових коштів електронними засобами – у безготівковій формі; проведенням безготівкових розрахунків у валюті, відмінній від валюти рахунка платіжної картки; отриманням готівки із застосуванням платіжної картки; конвертацією готівкової іноземної валюти в національну валюту держави відрядження; отриманням виписки банку – емітента платіжної картки.

Водночас за роз’ясненням щодо документів, які мають надаватися банками для підтвердження надання ними послуг, рекомендовано звернутися до Нацбанку.

Лист Мінфіну від 20.07.21 р. № 08030-16-10/22707