Розпорядження землями, на яких розміщено держмайно: судова практика

Органи місцевого самоврядування не мають права розпоряджатися землями, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна державних підприємств або господарських товариств, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї) (постанова ВГСУ від 22.03.17 р. у справі № 920/175/16).

Суть справи

Позивач – ліквідатор публічного акціонерного товариства (далі – Позивач, ПАТ). Відповідачі – Міська рада та товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці Позивача – Фонд держмайна. Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд:

• скасувати пункт рішення Міської ради щодо продовження ТОВ терміну дії договору оренди земельної ділянки для обслуговування будівель та споруд заводу;
• розірвати договір оренди земельної ділянки між Міською радою та ТОВ.

ПАТ є новим найменуванням ВАТ «N-ський завод з ремонту дизель-потягів» (далі – ВАТ), заснованого відповідно до рішення Мінтрансу шляхом перетворення державного підприємства. ПАТ засноване на державній власності із часткою держави 100 %, засновником підприємства є Мінтранс, органом управління – Фонд держмайна. ПАТ володіє земельною ділянкою на умовах постійного користування, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею. Земельна ділянка призначена для виробничих цілей та обслуговування будівель та споруд ПАТ.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 06.10.08 р. за заявою кредитора ДПІ порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ, уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Постановою господарського суду від 05.08.14 р. ПАТ визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.

14.08.07 р. між ВАТ та ТОВ укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна – будівель та споруд заводу під літерою «А». 25.09.13 р. між Міською радою та ТОВ укладено договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення – землі комерційного використання.

Позивач уважає, що спірна земельна ділянка належить до державної власності, передана йому на умовах постійного користування та не може бути передана Міською радою в оренду ТОВ. Отже, оскаржуваний договір оренди земельної ділянки укладено, на думку Позивача, з порушенням норм чинного законодавства. Тому Позивач звернувся до суду.

Аргументи відповідачів

Міська рада зазначає, що твердження Позивача про те, що спірна земельна ділянка є державною власністю, є хибним, оскільки у Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.11.13 р. зазначено, що форма власності спірної земельної ділянки – комунальна, її власником є Міська рада.

ТОВ подав до суду заперечення на позовну заяву, у яких зазначає, що спірну земельну ділянку з 19.03.07 р. було передано Міською радою в користування (оренду) Товариством на підставі договору оренди землі, який було зареєстровано відповідно до чинного законодавства України. Цей договір діяв до 14.08.07 р., тобто до моменту купівлі нерухомості ТОВ. У 2008 році між Міською радою та ТОВ було укладено договір оренди землі строком на 5 років. А 28.09.13 р. між тими самими сторонами укладено новий договір оренди землі, який зареєстровано 04.11.13 р. На сьогодні договір є чинним.

Судові рішення

Рішенням господарського суду від 22.08.16 р. позов ліквідатора про визнання незаконним і скасування рішення та розірвання договору оренди землі задоволено повністю. Постановою апеляційного господарського суду від 22.12.16 р. апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду – без змін. Постановою ВГСУ від 22.03.17 р. касаційну скаргу залишено без задоволення. Постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду залишено без змін.

Аргументи суду

Згідно із ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу (далі – ЗК) (у редакції від 25.10.01 р.) право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Відповідно до ст. 92 ЗК (у редакції від 25.10.01 р.) право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння й користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без установлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

У державній власності є майно, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ст. 326 Цивільного кодексу, далі – ЦК). Судом зазначено, що оскільки ПАТ засноване на державній власності із часткою держави 100 %, земельну ділянку було передано державі, розпорядження нею здійснюють виключно відповідні державні органи.

Згідно із ч. 3 ст. 84 ЗК (у редакції від 09.02.06 р., яка діяла під час вилучення Міською радою земельної ділянки держави) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, серед інших, земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

Відповідно до ст. 80 ЗК тієї ж редакції визначалось, що територіальні громади реалізують своє право власності саме (і лише) на землі комунальної власності. Набувається ж земля територіальними громадами у власність і при переданні їм земель державної власності (ч. 4 ст. 83 ЗК). Підставами припинення права користування земельною ділянкою є, серед іншого, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених ЗК (ст. 141 ЗК у редакції від 09.02.06 р.). А ст. 117 ЗК установлювала, що передача земельних ділянок державної власності в комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності – у державну власність проводиться в порядку, установленому ЗК для юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 ЗК (чинної на сьогодні редакції) передача земельних ділянок державної власності в комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених ЗК.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в державну чи комунальну власність зазначається кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження щодо її використання. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Такі рішення разом із актом приймання-передачі земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що земельна ділянка ПАТ, яка розташована виключно під будівлями та спорудами, придбаними ТОВ, могла вилучатися Міською радою лише в разі передачі цієї землі в комунальну власність. Отже, Міська рада діяла з перевищенням своєї компетенції. Тож оскаржувані рішення підлягають визнанню недійсними.

Ураховуючи викладене, суд скасував, зокрема: пункт рішення Міської ради щодо продовження терміну дії договору оренди ТОВ; пункт рішення Міської ради про вилучення та надання земельних ділянок, яким було вирішено вилучити із землекористування Позивача спірну земельну ділянку у зв’язку з відчуженням будівель, споруд на користь ТОВ, та розірвав договір оренди між Міською радою та ТОВ.