Звільнення з посад держслужби: особливості процедури

Процедура звільнення працівника має бути здійснена з безумовним дотриманням законодавчих норм, інакше у роботодавців виникнуть непорозуміння, принаймні, із самим працівником. Розглянемо, як це має відбуватись у держорганах.

В умовах сьогодення припинення держслужби може здійснюватись як за ініціативою суб’єкта призначення, так і за ініціативою держслужбовця або за згодою сторін.

Процедурно звільнення за ініціативою самого посадовця (ст. 86 Закону від 10.12.15 р. № 889-VІІІ «Про державну службу», далі – Закон № 889) відбувається так. Держслужбовець, який виявив бажання звільнитися за власним бажанням, заздалегідь, тобто не менш як за 14 календарних днів (далі – к. д.) до дня звільнення подає письмову заяву суб’єкту призначення, зокрема службі управління персоналом чи посадовцю, на якого покладено виконання «кадрових» питань. Звісно, про таку заяву насамперед має дізнатися безпосередній керівник держслужбовця, який і зазначає на цій заяві свої пропозиції щодо такого звільнення.

Може статися, що в держслужбовця, який бажає звільнитися, склалися певні обставини, що потребують звільнення раніше, наприклад через 10 к. д. У такому разі слід домовлятися з роботодавцем, оскільки звільнення в такий строк стане перешкодою у виконанні покладених на держорган чи його структурний підрозділ обов’язків. Тобто звільнення раніше ніж через 14 к. д. є можливим лише за взаємною домовленістю.

Звертаємо увагу на такий момент. Згідно зі ст. 5 Закону № 889 у частині відносин, не врегульованих цим Законом, на держслужбовців поширюється дія норм законодавства про працю. Згідно із ч. 3 ст. 86 Закону № 889 у передбачених трудовим законодавством випадках держслужбовця зобов’язані звільнити у строк, визначений у поданій ним заяві.

Як передбачено ст. 38 КЗпП, якщо прохання працівника зумовлене неможливістю продовження роботи, його мають звільнити саме у строки, про які він просить.