Оплата праці відряджених працівників

Оплата праці працівників, направлених у службове відрядження, регулюється нормами КЗпП. Згідно зі ст. 121 КЗпП серед гарантій при відрядженнях передбачене збереження за працівником місця його роботи (посади), а також зарплата за весь час відрядження, у тому числі за час перебування в дорозі, яка не може бути нижче середнього заробітку. Як правильно оплатити працю відряджених працівників у різних ситуаціях, читайте в цій консультації.

Ще раз повторимо, що час відрядження оплачується працівнику виходячи з умов трудового або колективного договору, але не нижче його середнього заробітку (ст. 121 КЗпП). У цій нормі є цікавий нюанс: щоб узнати середній заробіток для оплати часу відрядження, треба спочатку визначити та порівняти дві величини:

• середньоденний заробіток за розрахунковий період (за два останніх місяці перед місяцем направлення у відрядження);
• одноденний заробіток у місяці відрядження (виходячи із зарплати, яку бухгалтер нарахував би, якби працівник трудився у звичайному режимі, тобто знаходився на робочому місці).

Потім потрібно взяти за основу для розрахунку середньої зарплати за час відрядження ту величину, яка виявиться більшою. Таким чином, працівник не втратить у зарплаті, якщо середній заробіток вийде меншим від звичайної зарплати, і виграє, якщо вийде навпаки.

Допустимо, працівника направили у відрядження в березні. Поділивши зарплату, нараховану йому за березень, на кількість робочих днів у цьому місяці за графіком роботи підприємства, ми отримаємо одноденний заробіток працівника. Уточнимо, що зарплата – це оклад (тарифна ставка) плюс інші виплати (доплати, суми індексації та ін.).

Помноживши одноденний заробіток на кількість днів відрядження, отримаємо суму оплати днів відрядження.