Чи може займатися викладацькою роботою посадова особа місцевого самоврядування?

Головний спеціаліст відділу освіти міськради планує викладати предмети в гімназії. Чи має він на це право та чи існує обмеження щодо педнавантаження в такій ситуації?

Так, право на проведення занять у загальноосвітньому закладі така особа має. Обґрунтуємо цей висновок.

Перш за все, у цій ситуації слід проконтролювати дотримання вимог антикорупційного законодавства, яке містить певні обмеження щодо роботи державних службовців та посадовців місцевого самоврядування за сумісництвом та виконання ними іншої роботи поряд із роботою за основною посадою.

Тому звернемося до Закону від 14.10.14 р. № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі – Закон № 1700). Відповідно до ст. 25 цього Закону для державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування встановлено обмеження щодо сумісництва та суміщення служби з іншими видами діяльності. Зокрема, їм заборонено займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.

Як бачимо, закон дозволяє держслужбовцям та посадовцям місцевого самоврядування здійснювати викладацьку роботу за сумісництвом поряд із виконанням роботи за основним місцем роботи. Аналогічний висновок зроблено в листі Мінсоцполітики від 15.09.15 р. № 481/13/ 155-15 (далі – Лист № 481).

На жаль, Закон № 1700 (як і його попередники), не містить визначення терміна «викладацька робота».

Однак ми можемо скористатися нормою ст. 7 Цивільного кодексу (далі – ЦК), яка передбачає можливість регулювання цивільних відносин звичаєм (учасниками таких відносин згідно зі ст. 2 ЦК є фізичні та юридичні особи, зокрема звичаєм ділового обороту. Це правило поведінки не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. За таким правилом, із чим погоджується більшість експертів, виконання роботи за посадою вчителя можна вважати викладацькою діяльністю.

Таку саму позицію викладено і в постанові першого заступника голови Верховного Суду України від 21.03.08 р. У цьому документі наведено тлумачення терміна «викладацька діяльність» у значенні, вжитому в Законі від 05.10.95 р. № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією» (далі – Закон № 356), який містив норму (п. «б» ч. 1 ст. 5), аналогічну наведеній вище нормі Закону № 1700. Ішлося про заборону виконання роботи на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики).

Отже, за вищезгаданим судовим рішенням, яким роботу вчителя було визнано викладацькою діяльністю, визначено, що викладацька діяльність – це процес надання знань, формування вмінь і навичок із різних напрямів освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів осіб – учнів, студентів, стажерів, аспірантів, ад’юнктів, докторантів тощо; діяльність з отримання ними професії, підвищення їх виробничої кваліфікації, забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, спеціальної практичної підготовки і перепідготовки. Вона може включати навчально-виховну, наукову, дослідницьку, пошукову, експериментальну роботу з різних проблем науки, техніки, мистецтва.

Отже, посадова особа місцевого самоврядування, про яку йдеться в запитанні, має право займатися такої діяльністю, виконуючи роботу вчителя гімназії.

У разі якщо представники будь-яких контролюючих органів мають іншу суб’єктивну думку із цього приводу, на користь визнання педагогічної роботи вчителя викладацькою діяльністю можна використати наведене вище судове рішення, а також той факт, що таке визнання не суперечить жодному законодавчому акту.

Що стосується обмеження обсягу педагогічного навантаження, то зразу зазначимо, що таких обмежень не існує. У законодавстві лише йдеться про кваліфікацію педагогічної роботи, яка не є сумісництвом, та тієї, яка виконується на умовах сумісництва.

Як орієнтир для такої градації ми можемо використати норми п. 3 додатка до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінфіну від 28.06.93 р. № 43 (далі – Положення № 43). Суть норми: педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік не є сумісництвом. І хоча згадане Положення, судячи з його назви, стосується державних підприємств, установ і організацій, на місцевому рівні може бути прийнятий аналогічний документ, що й буде підставою для невизнання виконання викладацької роботи в зазначеному обсязі сумісництвом.

Слід зважити, що відповідно до абзацу останнього додатка до Положення № 43 виконання такої роботи допускається в робочий час із дозволу керівника державного підприємства, установи, організації без утримання заробітної плати.

Педагогічна робота, що перевищує цей обсяг, має виконуватися на умовах сумісництва, що вимагає укладення особою, яка виконує таку роботу, відповідного трудового договору з навчальним закладом. Згадаймо, що виконання такої роботи, як ми довели вище, не є порушенням вимог антикорупційного законодавства.

Для тих, хто цікавиться історією питання. Усі антикорупційні закони, прийняті в Україні починаючи з 1995 року, передбачали можливість виконання на умовах сумісництва держслужбовцями та посадовцями місцевого самоврядування викладацької роботи. Винятком був лише Закон від 11.06.09 р. № 1506-VI (далі – Закон № 1506). Ним дозволялося виконання викладацької роботи лише в позаробочий час. Проте початок дії цього Закону було призначено спершу на 01.01.10 р., пізніше – на 01.04.10 р., а згодом – на 01.01.11 р. Але вже 05.01.11 р. його було скасовано відповідно до Закону від 21.12.10 р. № 2808-VI. Отже, дія Закону № 1506 тривала усього один робочий день – 04.01.11 р. (інші дні з початку січня були неробочими).