Облік робочого часу: як оформлювати і вести

У цій консультації розглянемо, як саме документально фіксується факт перебування працівника на роботі, ким контролюється цей процес та до чого призводить відсутність первинних підтвердних даних щодо окремого працівника. Розглянемо також нормативне підґрунтя та особливості обліку робочого часу.

Кожному працівникові, з яким укладається трудовий договір, роботодавець зобов’язаний виплатити відповідно до цього договору заробітну плату.

Вищенаведене підтверджується нормами ст. 1 та 2 Закону від 24.03.95 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108), де, зокрема, визначено, що заробітна плата – це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Ще під час прийняття на роботу працівника під розписку ознайомлюють з його посадовими обов‘язками (вони містяться в посадовій інструкції), режимом та умовами праці, діючим в установі порядком оплати праці, передбаченим колективним договором. Після цього видається наказ керівника установи, у якому зазначається найменування посади, яку обійматиме працівник, та умови оплати праці за цією посадою.

Необхідність установлення взаємних зобов’язань сторін щодо регулювання, зокрема, трудових відносин у колективному договорі передбачено ст. 13 КЗпП та ст. 7 Закону від 01.07.93 р. № 3356-ХІІ «Про колективні договори і угоди». Серед таких зобов’язань – установлення режиму роботи, тривалості робочого часу та відпочинку, умови оплати праці. Тобто режим роботи, тривалість робочого часу (зміни) та часу відпочинку мають бути встановлені роботодавцем у колдоговорі або ж у правилах внутрішнього трудового розпорядку установи. Звісно, у такому разі потрібно дотримуватися норм та гарантій трудового законодавства.

Нагадаємо: обов’язок роботодавця стосовно забезпечення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та бухгалтерського обліку витрат на оплату праці передбачено ст. 30 Закону № 108.