Публічна інформація: обмежений доступ

Відповідно до ст. 22 Закону від 13.01.11 р. № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939) держорган (розпорядник інформації) має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

• розпорядник не володіє інформацією, щодо якої зроблено запит;
• інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом;
• запитувач не оплатив фактичних витрат, пов’язаних із копіюванням або друком (розмір визначає орган влади);
• запит не містить імені та адреси запитувача;
• відсутній загальний опис інформації або вид, назва, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит;
• запит не підписаний і без дати.

Важливо! Визначальним для публічної інформації є те, що вона повинна бути:

• заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;
• знаходитись у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Збереженість на матеріальних носіях як головна властивість інформації (ч. 1 ст. 1 Закону № 2939) означає, що вона повинна бути викладена в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі та зафіксована відповідно на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві (абзац четвертий ст. 1 Закону від 09.04.99 р. № 595-XIV «Про обов’яз­ковий примірник документів», абзац перший ч. 1 ст. 25 Закону від 25.06.91 р. № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища»). Із цієї властивості випливає, що на момент виникнення правовідносин щодо публічної інформацї вона повинна бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом діяльності.

Тобто не можна вважати інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке потрібно спеціально створювати інформацію.