Вирішується питання щодо доопрацювання законопроект щодо окремих питань сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини

Комітет з питань молоді і спорту розглянув проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини (реєстр. №12323), поданий народним депутатом України Юрченком О.М.

Законопроектом пропонується доповнити Сімейний кодекс України та Закон України «Про виконавче провадження» нормами, відповідно до яких кошти, добровільно перераховані боржником на особистий рахунок у банківській установі його неповнолітньої дитини вважаються такими, що здійснені на виконання рішення суду про стягнення аліментів на її утримання та враховуються при обчисленні розміру заборгованості із сплати аліментів.

У пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що Постановою Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі №760/17498/22 зроблено висновок, що добровільне перерахування боржником аліментів на особистий рахунок його неповнолітньої дитини вважається таким, що здійснене на виконання судового наказу про стягнення аліментів на її утримання.

З огляду на вищезазначену постанову Верховного Суду, з метою формування єдиної судової практики, законопроектом пропонується внести відповідне уточнення до Сімейного кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження».

Міністерство соціальної політики України підтримує законопроект.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не підтримує законопроект.

Міністерство юстиції України не підтримує законопроект.

Міністерство юстиції України зазначає, що відповідно до положень статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд, зокрема, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Положеннями статті 13 вказаного Закону передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Таким чином, враховуючи компетенцію Верховного Суду щодо забезпечення однакового застосування судами норм права, внесення запропонованих змін, на думку  Міністерства юстиції України, є недоцільним.

Крім того, згідно з положеннями статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, аналізує та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики.

При цьому Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Міністерство юстиції України також зазначає, що положеннями статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом  України.

Водночас, згідно з частиною другою цієї статті у разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Тобто у платника аліментів у разі нецільового витрачання аліментів передбачено право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділення Державного ощадного банку України.

Наведене свідчить про те, що платник аліментів не наділений правом самостійно визначати отримувача аліментів, оскільки особа, на користь якої стягуються аліменти (отримувач аліментів) визначається судом за відповідним позовом/заявою про видачу судового наказу, поданим/поданою тим з батьків, з ким проживає дитина, або ж самою неповнолітньою дитиною. Боржник же в такому випадку наділений правом ініціювати моніторинг цільового використання аліментів.

Таким чином, на думку Міністерства юстиції України, реалізація на практиці запропонованих проектом Закону змін до Закону буде суперечити порядку та способу виконання, передбаченому судовим рішенням, що набрало законної сили та визначено резолютивною частиною виконавчого документа.

Крім того, положеннями статті 185 Сімейного кодексу України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

З огляду на наведене реалізація запропонованих проектом Закону змін призведе до ускладнень під час практичного застосування відповідних положень, оскільки залишається незрозумілим, яким чином виконавцю виокремлювати з коштів, сплачених боржником на утримання дитини – аліменти (як обов’язковий платіж) та додаткові витрати на дитину під час визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів.

Інститут правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії наук України вважає, що законопроект потребує суттєвого доопрацювання.

У відповідному висновку зазначено, що питання щодо здійснення розрахунку розміру заборгованості за аліментами належать до сфери регулювання Закону України «Про виконавче провадження» та не можуть визначатись у Сімейному кодексі України.

Окрім цього пропозиція щодо врахування при визначенні розміру заборгованості за аліментами добровільних платежів, сплачених боржником на банківський рахунок дитини, потребує суттєвого доопрацювання.

Так, в статті 179 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Зазвичай у судовому рішенні передбачається стягнення аліментів на ім’я того з батьків, з ким проживає дитини. А отже виконання судового рішення передбачає сплату аліментів саме одному із батьків, а не безпосередньо дитині (якщо інше не передбачено у судовому рішенні), що унеможливлює врахування платежів, здійснених на особистий банківський рахунок дитини, при визначенні розміру заборгованості за аліментами.

Водночас зважаючи, що аліменти присуджуються з дня звернення до суду (стаття 191 Сімейного кодексу України), доцільним було б визначити, що врахування таких добровільних платежів може здійснюватися при розрахунку розміру заборгованості за аліментами, якщо такі платежі здійснені у період до набрання судовим рішенням про стягнення аліментів законної сили. Після вступу в законну силу судового рішення відпадають правові підстави для сплати аліментів безпосередньо дитині.

Інститут правотворчості та науково-правових експертиз НАН України також звертає увагу, що сплата аліментів після набрання законної сили судовим рішенням може використовуватися ним для створення конфліктних ситуацій між другим з батьків та дитиною.

Також Інститут пропонує таку редакцію пропонованих змін до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»:

«При обчисленні розміру заборгованості зі сплати аліментів враховуються кошти, які були добровільно сплачені боржником безпосередньо рахунок неповнолітньої дитини у банківській установі у проміжку між пред’явленням позову та набранням законної сили судовим рішенням про стягнення аліментів, навіть у разі якщо стягувачем аліментів є один з батьків або інших законних представників такої дитини».

Під час обговорення члени Комітету погодилися із позицією Міністерства юстиції України щодо недоцільності розповсюдження конкретного рішення Верховного суду до всіх справ і фактичних обставин, що можуть бути встановлені судами.

Також члени Комітету наголосили на тому, що запропонована норма призведе до порушення судового рішення про визначення особи, на користь якої стягуються аліменти. Крім того, у разі перерахування всієї суми аліментів на банківський рахунок неповнолітньої дитини аліменти можуть бути використані неефективно, не на першочергові потреби, а стягувач аліментів буде вимушений самостійно утримувати дитину.

Також члени Комітету зазначили, що частиною другою статті 186 Сімейного кодексу України передбачено право платника аліментів звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України у разі нецільового витрачання аліментів.

Водночас члени Комітету погодилися із позицією Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України щодо доцільності врахування платежів того з батьків, який проживає окремо від дитини, що сплачені на банківський рахунок дитини до набрання чинності судовим рішенням про стягнення аліментів.

У зв’язку із зазначеним, Комітет з питань молоді і спорту ухвалив рішення: рекомендувати Верховній Раді за результатами розгляду в першому читанні проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини (реєстр. №12323), поданий народним депутатом України Юрченком О.М., повернути на доопрацювання суб’єкту права законодавчої ініціативи.

https://www.rada.gov.ua