Виклики для територіальних громад при впровадженні норм нового Закону про дошкільну освіту

Новий Закон України «Про дошкільну освіту» унормував питання робочого часу, педнавантаження й оплати праці працівників ЗДО. Що саме змінилося?

З 1 січня 2025 року ми нарешті отримали оновлений Закон України “Про дошкільну освіту”, який вперше системно унормував питання робочого часу, педагогічного навантаження й оплати праці вихователів та інших працівників ЗДО. Ці норми давно потребували законодавчої фіксації, адже раніше багато чого визначалось через підзаконні акти або тлумачення листів МОН. Нагадаємо, що «робочий час педагогічного працівника закладу дошкільної освіти включає час на навчальну, виховну, методичну, організаційну та іншу педагогічну діяльність, визначену трудовим договором. Така діяльність може виконуватись як у закладі, так і поза його межами (зокрема дистанційно або з виїздом), за погодженням з керівником» (Лист МОН від 08.01.2025 № 1/416-25).

Що суттєво змінилося з новим Законом

Тепер для всіх категорій педагогів закріплено чітку норму повного робочого часу — 30 або 35 годин на тиждень, залежно від посади.

При цьому окремо виділено навантаження безпосередньо з дітьми: 25 годин для вихователя, 20 — для логопеда, психолога, 18 — для керівників гуртків. Решта — це «невидима частина айсберга», яку тепер офіційно визнають частиною робочого часу та яка включає не тільки роботу з дітьми, а й методичну, організаційну, діагностичну діяльність тощо.

Встановлено єдину тривалість відпустки — 56 календарних днів для всіх педагогічних працівників (в тому числі і дошкілля).

І, що дуже важливо — місцевій владі надано право підвищувати оклади й надбавки понад встановлені державою норми.

Що викликає запитання в громадах і де ще бракує ясності

На практиці керівники ЗДО зараз стикаються з великою кількістю організаційних викликів. Найпоширеніші з них — з якого часу коригувати штатний розпис і тарифікацію, як правильно враховувати нову структуру робочого часу, як обґрунтувати додаткові витрати засновнику.

Офіційно зміни набули чинності з 1 січня. Це означає, що нові норми мають бути застосовані з початку бюджетного року. Якщо штатний розпис не оновлено — це має бути зроблено негайно з уточненням дати введення в дію. Виникає і правове питання — чи потребує це погодження з органом управління освітою/депутатами, якщо видатки на оплату праці зростають? Тут кожна громада ухвалює свої рішення.

Крім того, маємо типову ситуацію: формально навантаження зменшене, а обсяг обов’язкової роботи лишився. Керівники озвучують логічне запитання: як тепер у табелі відображати методичну чи корекційну роботу, яка не має «контактної» години? І чи буде вона реально оцінена при нарахуванні зарплати? Поки що маємо лише загальну норму, що робота за межами групи — теж робота. Але детальний механізм обліку та документування такої роботи наразі не визначений. До моменту розробки відповідних підзаконних актів або додаткових роз’яснень від МОН, рекомендуємо керівникам ЗДО:

Визначити перелік завдань, які можуть виконуватися поза межами закладу, та затвердити їх відповідними наказами керівника ЗДО.
Вести облік виконаної роботи, наприклад, через звіти або журнали обліку . Врахуйте, що Типову форму табелю обліку використання робочого часу визначено наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489. Форма носить рекомендаційний характер і складається із мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень. При необхідності форма може бути доповнена іншими показниками, необхідними для обліку робочого часу працівника. Оскільки Наказ МОН №100 «Про внесення змін у Додаток 9 до наказу Міністерства освіти і науки України від 26 вересня 2005 року №557» вступив в дію з 3.03.2025 то з цієї дати всі табеля мають бути приведені у відповідність до закону.
Забезпечити документальне підтвердження виконання таких завдань для уникнення непорозумінь. Форму документального підтвердження наразі МОН рекомендує визначати самостійно.
 
До уваги!

До внесення змін у підзаконні акти, розроблені на виконання попереднього Закону України «Про дошкільну освіту», вони залишаються чинними.

Ще одна «сіра зона» — перевищення наповнюваності груп. Чи будуть доплати і як їх рахувати?

Попри чітку норму в законі про те, що педагогічні працівники закладу дошкільної освіти мають отримувати доплату за кожну дитину понад встановлену межу, механізму реалізації цього положення досі немає. Закон передбачає, що така доплата встановлюється у розмірі частки посадового окладу, але ні постанови КМУ, ні узагальненого розрахункового алгоритму не затверджено. У цій ситуації громади фактично залишені сам на сам із нормою, яку вони мають або деталізувати в рішеннях рад (наприклад, затвердити формулу), або дозволити керівникам ЗДО діяти на власний розсуд у межах фонду оплати праці.

Умовно кажучи, якщо в групі, зі встановлено

ю нормою наповнюваності 20 дітей, фактично щодня перебуває 22–23 дитини — це вже підстава для доплати. Існує типова практика рахувати це пропорційно: береться посадовий оклад вихователя, ділиться на кількість робочих днів у місяці і на нормативну кількість дітей у групі — і так отримується вартість «однієї дитини за один день». Потім множимо на кількість понаднормових відвідувань за місяць. Але це рішення приймається виключно на рівні закладу/громади і, що важливо — в межах наявного бюджету.

У результаті маємо знову класичну ситуацію: право є, механізму не прописано, а тому хтось буде доплачувати, а хтось — ні, і працівники справедливо запитують, чому в одній громаді є 500–700 грн надбавки, а в іншій — тиша. І Тут буде важливою підтримка з боку місцевих рад.

 Що необхідно зробити вже зараз для вирішення ситуації, що склалася?

МОН або Мінфін мали б розробити типовий або примірний порядок обчислення і фінансування цих доплат, а також передбачити можливість їх покриття з освітньої субвенції чи інших джерел. Бо інакше територіальні ромади, що мають дефіцит бюджету, просто не будуть цього робити, і норма залишиться «мертвою». Наразі МОН не подає конкретного алгоритму — ні для обчислення цієї частки, ні для її регулярності, ні для погодження з бухгалтерією. Натомість, закладам рекомендують діяти в межах чинного наказу №1055 (який поки що не оновлено), і посилатися на старі розрахунки з 2011 року (!), коли йшлося про інклюзивні групи. Звертаємо увагу, що Законом № 3788 встановлено, що засновники державних і комунальних закладів дошкільної освіти мають право встановлювати посадові оклади, доплати, надбавки та грошові винагороди у розмірі, що перевищує розмір, визначений Кабінетом Міністрів України, а також мають право встановлювати для працівників додаткові винагороди та допомоги, крім передбачених цим Законом та іншими нормативно правовими актами у сфері освіти.

Що потрібно далі:

• Чіткі роз’яснення МОН щодо оформлення табелів, графіків і звітності відповідно до нової моделі роботи. Зміни до типових штатних нормативів ЗДО!
• Типові підходи (приклади) донарахування доплат за роботу понад норму, у групах з підвищеною наповнюваністю, за корекційну роботу. Приклади наказів теж не завадять.
• Гнучкі фінансові моделі підтримки для громад — особливо тих, які не мають резервів у бюджеті, але зобов’язані дотримуватись закону (адже джерелом покриття усіх видатків за цим законом є місцевий бюджет).

 
Висновок

Цей Закон — безумовно крок уперед. Ми нарешті маємо законодавчо визначене педагогічне навантаження, однакову для всіх педагогічних працівників тривалість відпустки і легітимізацію тієї частини роботи, яка раніше залишалась «у тіні». Частково є листи-роз’яснення з боку МОН, але — і це важливо — жодна норма не запрацює автоматично, якщо не буде осмислена, адаптована і підкріплена рішеннями на місцях.

Сьогодні від керівника ЗДО, відділу освіти, бухгалтерії, депутатів місцевої ради залежить, чи отримає вихователь доплату за 23-ю дитину в групі. Чи буде у нього право виконувати методичну роботу вдома — і при цьому не «висіти в табелі» як такий, що нічого не робив. Чи стане закон приводом для реального перегляду умов праці, чи залишиться ще одним пунктом у презентації – покаже час.

Бо реальна сила цього закону — не в тексті, а в управлінських рішеннях, які будуть ухвалені у громадах. І кожна громада тут сама собі законодавець — у межах права, але з урахуванням реальності. Бо закон дав інструмент. А чи стане він інструментом розвитку — це вже історія про спроможність місцевих рад та їх бюджетів.

Сергій Яцковський та Надія Балабуст,
експерти Швейцарського-українського проєкту DECIDE

https://decentralization.ua