Працевлаштування осіб з інвалідністю

Статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Статтею 172 Кодексу Законів про працю України (далі- КЗпП) на роботодавця покладається обов’язок організувати працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63 КЗпП).

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» роботодавці зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Якщо інваліда за рекомендаціями МСЕК  направлено на роботу, то випробувальний строк при прийнятті на роботу йому не встановлюється  відповідно до частини третьої статті 26 КЗпП. А якщо такий працівник самостійно працевлаштується, то роботодавець може встановити йому випробувальний строк.

Також зазначаємо, що у працівника-інваліда є право пред’явити його індивідуальну програму реабілітації. Це встановлено статтею 39 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Ця програма зобов’язує роботодавця виділити інваліду спеціально облаштоване робоче місце. За наявності програми та невиконанні її умов роботодавець може понести відповідальність.

https://smu.dsp.gov.ua