Щодо примусу до написання працівника заяви про звільнення за власним бажанням

Відповідно до ст.43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 5-1 КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

• правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;
• правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 141 КЗпП роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Будь-які форми тиску на працівника щодо примушування до написання заяви про звільнення є протизаконними, що передбачає відповідальність посадових осіб за їх вчинення.

Безпідставні вимоги роботодавця щодо написання заяви про звільнення можуть розглядатися як мобінг (ст.2-1 КЗпП).

В залежності від об’єктивних і суб’єктивних ознак здійснюваного порушення (тривалість, систематичність, тяжкість можливих наслідків, злісність мотивів, особисті неприязні стосунки тощо) дії щодо примусу, можуть бути кваліфіковані як вчинення грубого порушення законодавства про працю, відповідальність за шо передбачена ст. 172 ККУ.

З  уразі порушення законодавства про працю Ви маєте право звернутися зі скаргою до профспілки, Державної служби України з питань праці, із позовом до суду.

Якщо примус приймає крайні форми: загрози життю і здоров’ю, репутації або власності слід негайно повідомити на номер скороченого екстреного виклику “102” до оператора Call-центру Національної поліції.

https://smu.dsp.gov.ua