Чи має право працівник на отримання грошової компенсації за 24 календарних дні щорічної основної відпустки та невикористану частину такої відпустки?

Право на оплачувану щорічну відпустку передбачено статтею 45 Конституції України. Умови, тривалість і порядок надання відпусток визначено КЗпП, Законом України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504) та іншими законодавчими актами.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (частина перша ст. 2 Закону № 504).

Частиною четвертою статті 24 Закону № 504 передбачено, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Згідно з частиною п’ятою статті 24 Закону № 504 особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

Основною умовою для отримання грошової компенсації за частину щорічної відпустки є використання працівником в обов’язковому порядку 24 календарних днів щорічної відпустки. Тому за бажанням працівника після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, 24 календарних днів щорічної відпустки, за решту днів невикористаної щорічної відпустки за цей самий робочий рік має бути виплачено грошову компенсацію. Наприклад, якщо тривалість щорічної відпустки працівника становить 28 календарних днів (24 к. дн. — щорічна основна відпустка і 4 к. дн. — щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день, визначена колективним договором), то, за умови використання працівником за відповідний робочий рік щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні, за 4 календарні дні він може отримати грошову компенсацію.

Слід пам’ятати, що згідно з частиною першою статті 22 Закону № 504 у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості роботодавець провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Відрахування не провадиться у випадках, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.

За потреби відшкодування шкоди з працівника, який звільнився, роботодавець має право звернутися з відповідним позовом до суду.

Отже, права на грошову компенсацію за щорічну основну відпустку та невикористану її частину у цьому випадку працівник не має.

Вікторія Ліпчанська,
керівник Центру правової допомоги ФПУ

ФПУ