Регулювання праці засуджених

Оплата праці за професіями та галузями: запитання-відповіді (частина п’ята)

Право кожної людини на працю встановлено ст. 43 Конституції. Тобто працювати без застосування примусу може кожен громадянин, включаючи засуджених до позбавлення волі осіб. Розглянемо, на яких засадах здійснюється робота цих осіб, як вона оплачується тощо.

Особи, засуджені до позбавлення волі, перебувають в установах виконання покарань (далі – УВП) та слідчих ізоляторах. Особливістю функціонування підприємств установ виконання покарань, що здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених, є те, що трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства (ст. 13 Закону від 23.06.05 р. № 2713-ІV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», далі – Закон № 2713). Цей Закон передбачає залучення засуджених до праці з урахуванням наявних виробничих потужностей підприємств.

Отже, нормативно-правовим підґрунтям для регулювання праці засуджених є КЗпП, Кримінально-виконавчий кодекс (далі – КВК) та Закон від 24.03.95 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці».

Тож за ст. 118 КВК засуджені мають право працювати на добровільній основі. Підставою для залучення до роботи цих осіб слугують договори ЦПХ або трудові договори (включаючи строкові), що укладаються між засудженим та фізособою-підприємцем чи юрособою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Обов‘язковою умовою є погодження таких договорів адміністрацією колонії, установлення порядку їх виконання зі створенням умов для праці засуджених.