Доплата за вислугу працівникам культури: як уникнути порушень законодавства

Як передбачено ст. 29 Закону від 14.12.10 р. № 2778-VI «Про культуру» (далі – Закон № 2778), виплата доплати за вислугу років та матеріальної допомоги здійснюється за правилами, визначеними КМУ. Наразі відповідальні міністерства вирішують нагальні питання щодо здійснення цих гарантованих законодавством виплат. На виконання вищезгаданої норми Закону № 2778 урядом прийнято постанову КМУ від 09.12.15 р. № 1026 (далі – Постанова № 1026), якою ухвалено рішення здійснювати зазначені виплати за рахунок трьох джерел – спецфонду, коштів від господарської діяльності та «інших джерел, не заборонених законодавством». І це незважаючи на те, що в ст. 29 Закону № 2778 такі виплати визначено як соціально гарантовані. Тож на цьому етапі ми змушені застерегти керівників закладів із приводу застосування Постанови № 1026.

Насамперед зауважимо, що в жодного із міністерств, до яких ми звернулися із запитами щодо застосування відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, не викликає сумнівів правомірність здійснення закладами культури всіх виплат, визначених, зокрема, постановою КМУ від 30.08.02 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (далі – Постанова № 1298) та Постановою № 1026. Отже, за наявності бюджетних ресурсів керівник закладу культури своїм рішенням визначає, як виплачуватиметься працівникам:

• матеріальна допомога та допомога на оздоровлення, розмір яких загалом максимально становитиме один посадовий оклад працівника на рік;
• допомога на оздоровлення під час надання щорічної відпустки та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі посадового окладу/ставки заробітної плати кожна;
• доплата за вислугу років (розмір визначається залежно від стажу роботи).

Як видно з наданих роз’яснень стосовно вирішення фінансових проблем та застосування норм трудового законодавства, відповідні державні органи, як то кажуть, «заховались у кущі», особливо в частині доплати за вислугу років. За фактом виходить, що і Мінфін, і Мінсоцполітики обмежились цитуванням норм Постанови № 1026. І все було б нічого, якби не чіткі норми Бюджетного кодексу (далі – БК) та Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджених постановою КМУ від 28.02.02 р. № 228 (далі – Порядок № 228). Адже біда в тому, що Постанова № 1026 зовсім не кореспондується (не узгоджується) з цими нормативними актами.

Позаяк Мінсоцполітики вже вкотре (знаємо про чисельні роз’яснювальні листи цього відомства) наголошує на можливості виплати доплати за вислугу років працівникам закладів культури не лише за рахунок трьох вищезгаданих у Постанові № 1026 джерел, а ще й із загального фонду бюджету (напевне, вважаючи їх іншими джерелами фінансування закладів культури, не забороненими законодавством).

Мінфін, своєю чергою, посилаючись на одержану від облдержадміністрацій інформацію щодо неспроможності 9 із 25 областей використовувати кошти загального фонду місцевих бюджетів для здійснення доплати за вислугу років, вочевидь, не бере на себе відповідальності дати зелене світло для використання такого джерела. Хоча, на нашу думку, наведений при цьому аргумент щодо відсутності в такому разі у керівників закладів стимулів для покращення роботи з надання платних послуг населенню є не досить обґрунтованим і видається навіть іронічним.