Оплата в залежністі від фінансування: чи можна вказавати в договорі?

Замовник бюджетна установа при укладанні договорів передбачає в них, зокрема, умову, що оплата за товар (роботи/послуги) буде здійснена у разі бюджетного фінансування та що замовник не несе відповідальності у зв’язку з відсутністю бюджетних призначень на закупівлю. На зазначення таких умов у договорі наполягають органи Казначейства. Чи правильно вчиняє установа та чи відповідають такі умови договору вимогам законодавства?

Як передбачено нормою ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу (далі – ЦК), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1–3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 626 ЦК договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Тобто за двостороннім правочином правами та обов’язками наділяються обидві сторони договору, у даному випадку замовник та переможець.

Крім того, ЦК передбачає, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. І відповідно до ст. 837 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Із приписів наведених норм права вбачається, що договір підряду є відплатним, а правами та обов’язками за таким договором наділяються обидві сторони договору.

Як бачимо із ситуації, сторони в договорі визначили порядок та умови виконання замовником зобов’язання з оплати виконаних робіт, яке залежить від можливих бюджетних призначень.

Так, відповідно до приписів Бюджетного кодексу розгляд та затвердження Держбюджету відбувається у Верховній Раді за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради.

З огляду на зазначене, умова договору, яка ставить оплату робіт підряднику в залежність від можливого фінансування замовника, суперечить положенням ЦК щодо того, що договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору, оскільки в даному випадку така умова договору визначає, що виконання обов’язку замовника щодо оплати робіт пов’язане із волевиявленням законодавчого органу і без волевиявлення цього органу у замовника не настає обов’язок із оплати за виконані роботи.

Зауважте, що така наша позиція підтверджується судовою практикою.

Так, звернувшись у суд з позовом, ТОВ (далі – Позивач) просило визнати недійсними пункти договору про закупівлю від 27.06.13 р. № 3003/06, який укладено між позивачем та Державним підприємством (далі – Відповідач), а саме:

• п. 1.3 договору у частині речення «У разі відсутності коштів на оплату виконаних етапів (роботи) початок фінансування і остаточні розрахунки можуть бути перенесені»;
• п. 3.3 договору у частині словосполучення «У разі належного бюджетного фінансування...» та «...з моменту надходження таких коштів на реєстраційний рахунок замовника»;
• абзац другий п. 3.8 договору в частині словосполучення «...з урахуванням бюджетних призначень...»;
• п. 3.10 договору.

При цьому позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти договору суперечать вимогам ч. 1 ст. 854 ЦК, оскільки надходження коштів від Держбюджету не є обставиною, яка має неминуче настати, а тому наведені пункти договору є недійсними.

У даній справі рішенням Господарського суду міста від 10.03.16 р., залишеним без змін постановою Апеляційного господарського суду від 27.07.16 р., позов задоволено повністю.

При цьому в касаційних скаргах заступник прокурора міста та Міністерство просили скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Проте, переглянувши в касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів ВГСУ, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, відмовила в задоволенні касаційних скарг з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.06.13 р. між Позивачем та Відповідачем на основі пропозиції конкурсних торгів, яку визнано найбільш економічно вигідною за результатами оцінки, що оформлено протоколом засідання комітету з конкурсних торгів відповідача від 18.06.13 р., укладено договір про закупівлю № 3003/06, відповідно до умов якого підрядник зобов’язується на власний ризик, своїми та залученими силами, засобами та закупленими матеріальними ресурсами виконати роботи з капітального ремонту відповідних об’єктів соціальної сфери та здати закінчені роботи в порядку та строк, встановлений договором, а замовник зобов’язується прийняти закінчені роботи та їх оплатити.

При цьому, як звернув увагу суд, відповідно до п. 1.3 договору обсяги закупівлі робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. У разі відсутності коштів на оплату виконаних етапів (роботи) початок фінансування і остаточні розрахунки можуть бути перенесені. А згідно з п. 3.3 договору у разі належного бюджетного фінансування замовник здійснює попередню оплату в сумі не більше 34 907 351,46 грн., у тому числі ПДВ на суму 5 817 891,91 грн., на розрахунковий рахунок Відповідача протягом 5 (п’яти) банківських днів з моменту надходження таких коштів на реєстраційний рахунок Позивача.

При цьому п. 3.4 договору встановлено, що виконання підрядником робіт оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт, складеними за примірною формою № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт», та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, складеними за примірною формою № КБ-3.

Разом з тим, відповідно до п. 3.8 договору оплата проводиться за фактично і якісно виконані роботи, які відображені в підписаних сторонами актах приймання виконаних будівельних робіт за примірною формою № КБ-2в. Роботи, виконані з використанням матеріальних ресурсів, які не відповідають установленим вимогам, замовником не оплачуються. Підставою для здійснення розрахунків є підписані сторонами акти приймання виконаних будівельних робіт за примірною формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за примірною формою № КБ-3. Оплата виконаних робіт здійснюється Відповідачем протягом 10 (десяти) робочих днів, з урахуванням бюджетних призначень, з моменту підписання сторонами зазначених документів.

Крім того, п. 3.10 договору передбачено, що всі виплати за цим договором здійснюються після отримання Відповідачем відповідних бюджетних коштів.

Разом з тим ВГСУ постановою від 26.10.16 р. по справі № 910/1459/16 прийшов до висновку, що зазначені спірні пункти договору не відповідають вимогам ст. 617, 854 ЦК та відповідно до вимог ст. 217 цього Кодексу підлягають визнанню недійсними. Як наслідок, ВГСУ касаційні скарги заступника прокурора міста та Міністерства залишив без задоволення, а постанову Апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста у справі № 910/1459/16 залишив без змін.

Тож, як бачимо, аби в майбутньому не судитися з контрагентом по договору, варто ще при підготовці проекту договору в тендерній документації прорахувати відповідні ризики, але на основі чинного законодавства. Передбачати в договорах оплату робіт в залежності від фінансування норми чинного законодавства не передбачають.