Отримайте доступ до готових рішень, публікацій та оглядів
Підписатися

Попередній договір: особливості укладання та виконання

13.11.2019 2736 0 1

Нерідко укладанню сторонами господарського договору передують непрості переговори. У разі якщо сторони зацікавлені в такому договорі, вони можуть установити певні гарантії щодо його укладання, підписавши попередній договір.

Основними нормативними актами, що регулюють укладання попереднього договору, є Цивільний кодекс (далі – ЦК) та Господарський кодекс (далі – ГК). Відповідно до ст. 635 ЦК попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір (основний договір) у майбутньому на умовах, установлених попереднім договором. Так само ст. 182 ГК передбачає, що за попереднім договором суб’єкт господарювання (далі – СГ) в певний строк, але не пізніше ніж один рік із моменту укладання попереднього договору, зобов’язується укласти основний господарський договір на умовах, визначених попереднім договором. Тобто для СГ встановлено лімітований строк.

Нагадаємо, що СГ є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою госпдіяльністю, а також органи держвлади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої госпдіяльності.

За своєю правовою природою попередній договір не є різновидом будь-якого виду цивільно-правових чи господарських договорів. Зміст і сутність правовідносин, що виникають із попереднього договору, відрізняють його від усіх інших угод. Його головною особливістю є те, що він регулює не майнові (матеріальні), а організаційно-правові відносини сторін.

Слід зазначити, що попередній договір якісно відрізняється від протоколу про наміри, який застосовувався до введення в цивільне законодавство поняття «попередній договір». Протокол про наміри не встановлює певних цивільних прав і зобов’язань для сторін і не передбачає, на відміну від попереднього договору, відповідальність за неукладання основного договору. Тому, укладаючи попередній договір, сторонам варто уникати в його тексті згадки слова «намір», оскільки угода чи протокол сторін про наміри не визнається попереднім договором та, відповідно, і не тягне за собою юридичних наслідків.

На практиці попередній договір може передувати будь-якому з видів договорів, передбачених ЦК чи ГК. Однак варто враховувати, що окремі види договорів регулюються положеннями як ЦК, так і ГК. У такому разі слід керуватися п. 7 ст. 179 ГК, відповідно до якого госпдоговори укладаються за правилами, установленими ЦК, з урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Повна версія доступна тільки передплатникам