Розмір аліментів на дитину та алгоритм їх стягнення по-новому

З метою захисту прав дитини в частині її матеріального забезпечення батьками ухвалено Закон від 17.05.17 р. № 2037-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» (далі – Закон № 2037).

Цим Законом суттєво змінено норми Сімейного та Цивільного процесуального кодексів (далі – СК, ЦПК) та одного із законів.

Насамперед зазначимо, що засади матеріальної підтримки дитини встановлено у ст. 180 СК, згідно з якою батьки зобов‘язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Одним із способів виконання батьками такого обов‘язку, що визначається за домовленістю між ними, є присудження коштів на утримання дитини, тобто аліментів (ч. 1, 2, 3 ст. 181 СК).

Зміни, унесені до СК

Однією з найважливіших новацій, що запроваджуються Законом № 2037, є те, що зараз одержані на дитину аліменти є її власністю. Раніше вони були власністю того з батьків, на ім‘я кого вони виплачувались, і лише після смерті того з батьків, з ким вона проживала, дитина набувала на них власності.

Визначено, що використання аліментів має бути виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини, причому неповнолітній дитині надано право участі ними розпоряджатися. Норму стосовно розпорядження цими виплатами опікуном, якщо йдеться про малолітню дитину, із СК вилучено.

Водночас за неповнолітньою дитиною залишено право самостійного одержання цих коштів.

Згідно із ч. 2 ст. 181 СК той із батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні двома способами: у грошовій або натуральній формі. Ясно, що суд присуджує цю виплату інакше: у частині від доходу або у твердій грошовій сумі. Закон № 2037 надав право вибору способу присудження коштів тому з батьків (чи законних представників дитини), з яким дитина проживає. Раніше такого вибору у них не було.

Змінено також і обставини, що можуть вплинути на розмір аліментів. Зараз, окрім визначених у ст. 182 СК, з‘явилися ще такі:

• наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів. Тож суд під час розгляду питання щодо розміру аліментів вправі витребовувати у платника аліментів (чи їх одержувача) відповідні підтвердні документи, наприклад свідоцтво про право власності на квартиру, гараж чи автомобіль, виписку щодо обсягу коштів на рахунку в банку тощо;
• доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів стосовно придбання останнім вищезгаданого майна на суму, що перевищує 10 прожиткових мінімумів (далі – ПМ) для працездатної особи (з 01.05.17 р. це 1 684 грн. згідно із Законом від 21.12.16 р. № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік», далі – Закон № 1801), якщо джерело походження коштів для такого придбання не доведено. Доводити подібні факти в суді тому з батьків, який є позивачем у справі стягнення аліментів, потрібно самотужки.

Другою із суттєвих новацій є збільшення порівняно із чинними мінімальних розмірів аліментів, що на одну дитину відтепер мають становити щонайменше 50 % ПМ для дитини відповідного віку (до змін було 30 % цього ПМ).

І це ще не все. Статтю 183 СК доповнено абсолютно новою нормою, якою передбачено можливість одного з батьків, які проживають із дитиною, звертатись із заявою до суду про видачу судового наказу стосовно такого розміру аліментів:

• на одну дитину – однієї чверті;
• на двох – однієї третини;
• на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 ПМ на дитину відповідного віку на кожну дитину. Так, за ст. 7 Закону № 1801 ПМ для дітей становить:
  –    віком до 6 років: з 01.01.17 р. – 1 355 грн.; з 01.05.17 р. – 1 426 грн.; з 01.12.17 р. – 1 492 грн.;
  –    віком від 6 до 18 років: з 01.01.17 р. – 1 689 грн.; з 01.05.17 р. – 1 777 грн.; з 01.12.17 р. – 1 860 грн.

Тож максимальний розмір аліментів, за якими може із заявою звернутися стягувач аліментів із метою їх присудження у вищезгаданому порядку, наприклад для однієї дитини віком до 6 років, починаючи з 01.05.17 р. може становити 14 260 грн.

Якщо йдеться про аліменти у твердій грошовій сумі, то зараз не передбачено умов, за яких судом ухвалюється подібне рішення. Тобто, щоб одержувати таким чином згадану виплату, достатньо лише заяви одержувача. Судовим наказом вирішується питання про стягнення аліментів у розмірі 50 % ПМ для дитини відповідного віку, якщо надійде відповідна заява від батьків чи інших законних представників дитини. Окрім цього, у разі визначення цієї виплати у твердій грошовій сумі вона підлягає індексації згідно із законодавством.

Важливим є те, що віднині в разі подання заяви про видачу судового наказу аліменти присуджуються із дня її подання. Як і раніше, за відсутності такої заяви вони присуджуються від дня пред‘явлення позову.

Непоодинокими є випадки виникнення заборгованості з аліментів.

Якщо вони присуджені в частці від заробітку (доходу), то відтепер є змога визначити заборгованість виходячи з фактичного заробітку чи доходу платника аліментів протягом часу, за який їх не стягували. Причому беруться до уваги доходи, одержані не лише в Україні, а й за кордоном. Новацією є те, що для встановлення джерела й розміру заробітку (доходу), одержаного платником за кордоном, згідно із заявою одержувача здійснюється перерахунок.

Таку роботу покладено на державних, приватних виконавців. До речі, як і раніше, цими особами обчислюється розмір заборгованості.

Упорядковано й інші норми стосовно порядку стягнення боргу, зокрема в разі відсутності роботи у платника аліментів.

Звертаємо увагу на конкретизацію встановленої відповідальності за прострочення сплати аліментів (ст. 196 СК). Отже, стягнення за рішенням суду або за домовленістю між батьками неустойки (пені) у розмірі 1 % суми несплачених аліментів за кожен день їх прострочення має здійснюватись від дня прострочення до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені (однак не більше 100 % заборгованості).

Знаємо, що передбачено також здійснювати додаткові витрати на дитину через особливі обставини, серед яких можуть бути: потреба в розвитку здібностей дитини, її хвороба, каліцтво тощо (ст. 185 СК). Тому прострочення оплати згаданих витрат із вини платника тягне за собою сплату суми заборгованості, що виникла, з урахуванням індексу інфляції за весь прострочений період і, крім того, ще й 3 % річних із простроченої суми. Строк щодо обов‘язку платника оплатити додаткові витрати встановлюється рішенням суду. Якщо цей строк не встановлено чи немає домовленості із цього приводу між батьками, прострочення починається після спливу 7 днів після пред‘явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових коштів, фактично ним оплачених.

І ще про одну зміну, унесену Законом № 2037 до СК. Якщо виник спір про поділ майна спільної сумісної власності, то суд має право відступитися від засад рівності часток подружжя ще за однієї обставини, що має істотне значення. Тобто частку майна одного з подружжя суд може визнати меншою в разі, якщо один із батьків ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей).

Зміни до ЦПК

Вище в цьому огляді вже йшлося про видання судового наказу в частині стягнення аліментів. Ідеться про те, що за умови заявлення вимоги про стягнення аліментів уточнено й нові їх розміри, зазначені в оновленій ст. 183 СК (1/4; 1/3; 1/2 заробітку (доходу) платника аліментів залежно від кількості дітей, однак не більше 10 ПМ на дитину відповідного віку на кожну дитину). Умовою видання такого судового наказу є те, що вимога не має бути пов‘язана з установленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Новою ч. 4¹ ст. 96 ЦПК виокремлено ще одну судову вимогу, за якою може бути виданий судовий наказ, а саме: вимога про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі до 50 % ПМ для дитини відповідного віку.

Важливим видаються також зміни, унесені Законом № 2037 до ЦПК щодо одержувачів аліментів та їх платників. Згідно із ч. 1 ст. 105 ЦПК особі, визнаній боржником, протягом 10 днів із дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів надано право подати заяву про його скасування (тобто цього наказу). Так от, зараз у разі видання судового наказу за передбаченими п. 4 та 4¹ ч. 1 ст. 96 ЦПК випадками (тобто стосовно стягнення аліментів у частинах заробітку/ доходу їх платника або у твердій грошовій сумі) боржник такого права позбавлений. Це означає, що навіть уже оформлена ним заява про скасування судового наказу із часу набуття чинності Закону № 2037 судом не враховуватиметься, тож борги треба віддавати вчасно.

Видозміненою ст. 110 ЦПК віднині передбачається, що крім позовів про стягнення аліментів, про визнання батьківства позивача, позивач має право пред‘явити за зареєстрованим місцем проживання чи перебування також позов стосовно оплати додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів та зміну способу їх стягнення.

Після внесення змін Законом № 2037 до ч. 1 ст. 5 Закону від 08.07.11 р. № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору при розгляді справи в усіх судових інстанціях звільняються не лише щодо позовів про стягнення аліментів, а й при поданні позову про оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.

Додамо: чинності Закон № 2037 набирає через місяць із дня його опублікування. Оскільки його опубліковано в «Голосі України» від 08.06.17 р. № 102, то він набуває чинності з 08.07.17 р.

Водночас протягом місяця із дня опублікування Закону № 2037 Кабмін має привести свої рішення у відповідність до цього Закону, а також забезпечити прийняття необхідних для його реалізації нормативно-правових актів.

Потребуватимуть упорядкування, зокрема, норми:

• Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, батьків, дітей, інших осіб, затвердженого постановою КМУ від 26.02.93 р. № 146;
• Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою КМУ від 22.02.06 р. № 189;
• Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, затвердженої наказом Мін’юсту від 29.12.06 р. № 121/5.