Про дискримінацію на робочому місці

Дискримінація на робочому місці — це нерівне ставлення до працівника через вік, стать, расу, релігію, інвалідність чи інші ознаки, не пов’язані з професійними здібностями. Вона заборонена Кодексом законів про працю України (КЗпП), проявляється у відмовах у наймі, нерівній оплаті чи цькуванні. Захист прав забезпечують Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Держпраці та суд.

Це питання, а також важливість легалізації праці роз’яснила фахівець управління роботодавцям та працівникам сфери торгівлі на території Благовіщенської громади в рамках інформаційної кампанії «Трудовий договір: твій пасок безпеки у світі праці»» за участю представників Національної поліції України, фахівців Благовіщенської міської ради та Гайворонсько-Благовіщенського відділу Голованівської філії Кіровоградського обласного центру зайнятості.

Інспектор пояснила, які є види дискримінації:

• пряма дискримінація –  відкрите обмеження прав (наприклад, “тільки чоловіки” у вакансії);
• непряма дискримінація – встановлення вимог, що ставлять певну групу в невигідне становище (наприклад, вимога працювати в суботу для тих, хто сповідує іншу релігію).

Також фахівець звернула увагу на дискримінаційні ознаки та прояви, визначені  ст. 2-1 КЗпП. Заборонено дискримінацію за расою, кольором шкіри, політичними та релігійними переконаннями, статтю, віком, інвалідністю, етнічним походженням тощо. Прояви дискримінації це  відмова у прийнятті на роботу, нерівна оплата праці, обмеження у кар’єрному зростанні, звільнення через особисті характеристики.

Одним із яскравих прикладів дискримінації є нерівна оплата праці на однакових посадах в одному місці роботи.

Винні особи можуть отримати адміністративні стягнення, а за серйозні порушення передбачена відповідальність за рішенням суду.

Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці