Відрядження працівника за відсутності кошторисних призначень: бути чи не бути

На практиці доволі часто буває, що на початку бюджетного періоду, коли ще не затверджено річного кошторису, а тимчасовий кошторис вкрай обмежений, виникає потреба в певних видатках, зокрема на відрядження. 

Прийняття рішення про відрядження

Приймаючи рішення про відрядження та видаючи відповідний наказ, необхідно враховувати вимоги ст. 121 КЗоТ, якою визначено такі гарантії та компенсації в разі службових відряджень:

працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку із службовими відрядженнями;

працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення та назад і витрати з найму жилого приміщення в порядку і розмірах, що встановлюються законодавством.

Відповідно до п. 5 постанови КМУ від 02.02.11 р. № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі – Постанова № 98) підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження, забезпечують їх коштами (у разі відрядження за кордон – у національній валюті держави, до якої відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті) як аванс для здійснення поточних витрат. Аналогічну норму містить Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59 (далі – Інструкція № 59).