Правочини та їх форми

Цивільне законодавство визначає правочин (договір, угоду) як дію, яка спрямована на виникнення, зміну або припинення певних цивільних прав та обов’язків юридичної чи фізичної особи. Закон допускає кілька форм укладення правочинів, з особливостями яких пропонуємо ознайомитись у цьому матеріалі.

Укладаючи будь-яку цивільно-правову чи господарську угоду, її сторони виражають за допомогою неї своє волевиявлення. Проте, для того щоб воно набуло юридичного значення, йому потрібно надати певне об’єктивне вираження, тобто форму. Форма правочину і є способом, за допомогою якого фіксується волевиявлення сторін.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу (далі – ЦК) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Якщо інше не встановлено законом, сторони мають право самостійно обирати його форму. Також, якщо закон не встановлює обов’язковість письмової форми для певного правочину, він уважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. При цьому маються на увазі випадки, передбачені саме законом, а не іншими нормативно-правовими актами. У випадках, установлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися також її мовчанням.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Такий правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Для інших осіб односторонній правочин може створювати обов’язки лише у випадках, установлених законом або за домовленістю із цими особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов’язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Відповідно дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочинів, їх зміст не повинен суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Водночас правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 203, 204 ЦК).