Форс-мажор у договірних правовідносинах

Належне виконання взятих зобов’язань є головною вимогою для сторін у договірних правовідносинах. За їх порушення договором або законом передбачається певна відповідальність. Однак невиконання зобов’язань не завжди є умисною дією чи бездіяльністю, а може бути наслідком дії обставин непереборної сили або форс-мажорних обставин.

Термін «форс-мажор» (франц. force majeure – «вища сила») – це будь-яка подія, непереборна за певних умов (наприклад, стихійне лихо), або інша незалежна від волі та дій учасників правочину (договору, угоди) обставина, яку неможливо передбачити, запобігти чи усунути. Зазвичай результатом таких надзвичайних і невідворотних обставин стає повне або ж часткове невиконання зобов’язання та, як наслідок, спричинення збитків одній із сторін договору, а в деяких випадках – і обом.

Відразу зазначимо, що українське законодавство не містить чіткого визначення «форс-мажору». Окремі нормативні акти допускають можливість настання «форс-мажорних обставин» або «обставин непереборної сили». Незважаючи на те що в Цивільному та Господарському кодексах (далі – ЦК, ГК) використовують саме останнє поняття, суб’єкти договірних правовідносин здебільшого використовують термін «форс-мажор».

Особливістю форс-мажору є те, що сторона, яка зазнала впливу таких обставин, звільняється від відповідальності за невиконання та/або неналежне виконання своїх зобов’язань.

Нагадаємо, що відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Порушенням зобов’язання згідно зі ст. 610 ЦК є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).