Екстрена медична допомога: вимоги до складу, кваліфікації, оплата праці

За ст. 33 Основ законодавства України про охорону здоров’я медична допомога має надаватися професійно підготовленими медпрацівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я (далі – ЗОЗ), що забезпечують надання такої допомоги згідно з отриманою ліцензією, а також фізособами-підприємцями, які зареєстровані й одержали ліцензію та можуть перебувати із цими закладами в цивільно-правових відносинах. Одним із видів меддопомоги є екстрена.

Організаційно-правові засади забезпечення громадян екстреною меддопомогою, зокрема у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, є Закон від 05.07.12 р. № 5081-VІ «Про екстрену медичну допомогу» (далі – Закон № 5081).

За визначенням цього Закону, екстреною є медична допомога, що полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги (далі – ЕМД) невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я.

Зауважимо: за ст. 3 Закону № 5081 на території нашої держави кожен громадянин та будь-яка інша особа мають право на безоплатну, доступну, своєчасну та якісну меддопомогу, що надається згідно із цим Законом.

Забезпечувати постійну готовність бригад екстреної (швидкої) меддопомоги до надання ЕМД у цілодобовому режимі має станція екстреної (швидкої) меддопомоги (ст. 9 Закону № 5081). Утворення такої станції та її припинення здійснюється за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування (далі – ОМС) з урахуванням положень Закону № 5081.

Згідно з Типовим положенням про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, затвердженим постановою КМУ від 21.11.12 р. № 1114 (далі – Типове положення № 1114), така бригада є структурною одиницею центру ЕМД та медицини катастроф або станції екстреної (швидкої) меддопомоги.