Інвестиційна нерухомість

Інвестиційна нерухомість – один із новітніх та невивчених видів необоротних активів у державному секторі. Для її обліку в системі стандартизації фінансового звітування затверджено окремий стандарт, що містить особливі правила, визнає методологічні засади обліку та відповідні вимоги до розкриття інформації. Проте його наявність не забезпечує цілковитої ясності та прозорості навіть із ключових питань обліку відповідних об’єктів. Тож давайте розберемося, про що йдеться в цьому стандарті та якими мають бути критерії визнання інвестиційної нерухомості та її оцінка.

Нормативно-правове регулювання питань формування в бухобліку інформації про інвестиційну нерухомість та її розкриття у фінзвітності в держсекторі здійснюється згідно з НП(С)БОДС 129 «Інвестиційна нерухомість», затвердженим наказом Мінфіну від 24.12.10 р. № 1629, який набув чинності з 01.01.17 р.

Стандарт містить терміни і поняття, якими до 2017 року в держсекторі не оперували, але які тепер уже стали звичними:

• інвестиційна нерухомість – це земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою отримання орендних платежів та/або збільшення власного капіталу;
• операційна нерухомість – це закріплені за суб’єктом держсектора або орендовані земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою використання за призначенням у звичайній діяльності суб’єкта держсектора і не приносять доходу у вигляді орендних платежів та/або збільшення власного капіталу.

Важливими є ознаки для розмежування цих об’єктів нерухомості, а саме:

1. Мета використання активу: