Право на відпустку та гарантії його реалізації

Право на відпочинок є одним із конституційних прав людини. Воно гарантується статтею 45 Конституції України та реалізується, зокрема, через надання працівникам щорічних оплачуваних відпусток та інших видів відпусток, передбачених законодавством.

Право на відпустку мають усі працівники, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (стаття 2 Закону України «Про відпустки»). Це право поширюється не лише на громадян України, а й на іноземців та осіб без громадянства.

Коли виникає право на щорічну відпустку

У перший рік роботи право на щорічну основну відпустку повної тривалості виникає після шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (стаття 10 Закону України «Про відпустки»).

Разом з тим окремі категорії працівників можуть отримати щорічну відпустку повної тривалості раніше. До них, зокрема, належать:

•  жінки перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;
•  жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;
•  особи з інвалідністю;
•  працівники віком до 18 років;
•  чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
•  особи, звільнені після проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців;
•  працівники, які працюють за сумісництвом;
•  працівники, які навчаються та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів чи виконання інших навчальних робіт;
•  працівники, які мають путівку на санаторно-курортне лікування;
•  батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;
•  інші категорії працівників, визначені законодавством, колективним або трудовим договором.

Якою є тривалість відпустки

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про відпустки» мінімальна тривалість щорічної основної відпустки становить 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік.

Для окремих категорій працівників законодавством встановлено більшу тривалість щорічної основної відпустки. Зокрема для:

•  педагогічних і науково-педагогічних працівників — до 56 календарних днів;
•  державних службовців — 30 календарних днів;
•  осіб з інвалідністю I та II груп — 30 календарних днів;
•  осіб з інвалідністю III групи — 26 календарних днів;
•  працівників віком до 18 років — 31 календарний день.

Сезонним і тимчасовим працівникам щорічна відпустка надається пропорційно до відпрацьованого часу.

Крім основної відпустки, законодавством передбачено щорічні додаткові відпустки. Вони надаються за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці, за особливий характер праці та в інших випадках, передбачених законом.

Загальна тривалість щорічної основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.

Як надається щорічна відпустка

Відповідно до статті 79 Кодексу законів про працю України та статті 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання щорічних відпусток визначається графіком, який затверджується роботодавцем з урахуванням інтересів працівників.

Про дату початку відпустки роботодавець зобов’язаний письмово повідомити працівника не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну.

За домовленістю працівника і роботодавця щорічна відпустка може бути поділена на частини. Основна безперервна її частина має становити не менше 14 календарних днів (частина шоста статті 79 Кодексу законів про працю України та частина перша статті 12 Закону України «Про відпустки»).

Особливості надання відпусток під час воєнного стану

На період дії воєнного стану порядок надання відпусток визначається статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 19 травня 2026 року № 3-р/2026.

У цей час роботодавець має право обмежити тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки 24 календарними днями. Якщо тривалість такої відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, невикористані в період воєнного стану дні відпустки переносяться на період після припинення або скасування воєнного стану.

Водночас, згідно з Рішенням Конституційного Суду України, у працівників віком до 18 років та осіб з інвалідністю навіть під час воєнного стану зберігається право на оплачувану щорічну основну відпустку мінімальної тривалості, гарантованої законом (для працівників віком до 18 років — 31 день, у осіб з інвалідністю I та II груп — 30 днів, у осіб з інвалідністю ІІІ групи — 26 днів).

Крім того, роботодавець може відмовити пра

цівнику в наданні будь-якого виду відпустки, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, виробництва товарів оборонного призначення або виконує мобілізаційне завдання (замовлення). Виняток становить відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надання яких є обов’язковим відповідно до законодавства.

За заявою працівника роботодавець може надати відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки». Її тривалість визначається за домовленістю сторін.

Працівнику, який виїхав за межі України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, роботодавець зобов’язаний надати відпустку без збереження заробітної плати на строк, зазначений у заяві працівника, але не більше 90 календарних днів.

За сімейними обставинами та з інших причин за угодою сторін може бути надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів на рік (стаття 26 Закону України «Про відпустки»).

Гарантії реалізації права на відпустку

Надання щорічної відпустки є обов’язком роботодавця (стаття 79 Кодексу законів про працю України, стаття 10 Закону України «Про відпустки»).

У мирний час законодавство (частина п’ята статті 11 Закону України «Про відпустки») забороняє ненадання працівникові щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років поспіль.

Проте під час дії воєнного стану норма Закону України «Про відпустки», яка забороняє ненадання працівникові щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років поспіль, не застосовується (частина перша статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

Міністерство юстиції України