Відрядження: дотримуємось законодавчих норм

В установах, організаціях постійною є потреба у виконанні працівниками роботи поза їхніми робочими місцями в інших населених пунктах. Тож питання, пов’язані з відрядженнями, не втрачають своєї актуальності, особливо в умовах мінливості вітчизняного законодавства. Розглянемо їх детально, керуючись чинними на сьогодні нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 12 Закону від 24.03.95 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) гарантії та компенсації працівникам щодо службових відряджень установлюються КЗпП та іншими актами законодавства. Зауважимо, що йдеться про мінімальні державні гарантії.

Право на відшкодування витрат та отримання інших компенсацій у зв’язку зі службовими відрядженнями установлено ст. 121 КЗпП. Відрядженим працівникам виплачуються:

• добові за час перебування у відрядженні;
• вартість проїзду до місця призначення та назад;
• витрати з найму житлового приміщення в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Також за ст. 121 КЗпП протягом усього часу відрядження за працівником зберігається місце роботи (посада), а оплата праці за виконану роботу провадиться за умовами, визначеними трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати не може бути нижчим середнього заробітку.

Витрати на відрядження працівників установ та організацій бюджетної сфери (освітян, науковців, медиків, працівників культури, соціальної сфери тощо) здійснюються згідно з постановою КМУ від 02.02.11 р. № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі – Постанова № 98).