Чи може бюджетна установа бути податковим агентом із туристичного збору

У разі розташування місць тимчасового проживання, де розміщуються платники турзбору, не за місцезнаходженням установи, установа підлягає реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням місць проживання (неосновне місце обліку).

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 09.08.2021 р. № 2991/ІПК/99-00-04-01-03-06

Державна податкова служба України розглянула звернення селищної ради (далі – Рада) щодо надання індивідуальної податкової консультації з питання справляння  туристичного збору (далі – Збір), та, керуючись ст.52 Податкового кодексу України (далі − Кодекс), повідомляє.

Рада повідомила про визнання податковим агентом зі Збору виконавчого органу Ради – неприбуткової бюджетної установи з видом діяльності КВЕД 84.11 Державне управління загального характеру (далі – Установа). Рада запитує, чи може Установа, як юридична особа, бути податковим агентом та здійснювати справляння Збору з фізичних осіб – громадян, що тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), що належать звичайним фізичним особам на праві власності або користування.

Справляння Збору здійснюється згідно із ст. 268 Кодексу.

Відповідно до п.п. 268.2.1 п. 268.2 ст. 268 Кодексу платниками Збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення Ради, про встановлення Збору, та тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 Кодексу.

У контексті п.п. 268.5.2 п. 268.5 ст. 268 Кодексу згідно з рішенням Ради податковими агентами можуть бути такі особи:

а) юридичні особи, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи юридичних осіб згідно з п.п. 268.7.2 п. 268.7 цієї статті, фізичні особи – підприємці, які надають послуги з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 п. 268.5 цієї статті;

б) квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб з метою їх тимчасового розміщення у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. «б» п.п. 268.5.1 п. 268.5 цієї статті, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичні особи, які уповноважуються Радою справляти Збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Отже, Кодексом не встановлено вимог щодо наявності у податкового агента – юридичної особи права власності або права користування на місця проживання (ночівлі).

Податковим агентом зі Збору визнається особа, яка надає послуги з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання (ночівлі), при цьому не обов’язково у тих, що належать на правах власності або користування самому податковому агенту.

Установа може бути визнана податковим агентом зі Збору відповідно до п.п. «а» п.п. 268.5.2 п. 268.5 ст. 268 Кодексу, оскільки надає послуги з тимчасового розміщення осіб, що є платниками Збору, у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. «б» п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 Кодексу (житлових будинках, прибудовах до них, квартирах, котеджах, кімнатах, садових, дачних будинка, інших об’єктах, що використовуються для тимчасового проживання (ночівлі)), тобто місцях, що можуть належати фізичним особам – не підприємцям.

Водночас, на податкового агента, як юридичну особу, що перераховує Збір до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платників Збору, поширюється дія п. 63.3 ст. 63 Кодексу, згідно з якою платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцем розташування (реєстрації) рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Тобто у разі розташування місць тимчасового проживання, де розміщуються платники Збору, не за місцезнаходженням Установи, то  Установа підлягає реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням місць проживання (неосновне місце обліку).

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).