Строки позовної давності та їх застосування

У разі порушення зобов’язань однією зі сторін договору інша має право звернутися за захистом своїх прав до суду. Однак зробити це треба в межах відведеного на це строку, нехтування яким призводить до втрати можливості в законному порядку змусити недобросовісну сторону виконати взяті на себе зобов’язання та стягти з неї неустойку.

Поняття та порядок застосування позовної давності регулюється низкою нормативних актів, зокрема:

• Цивільним кодексом (далі – ЦК);
• Господарським кодексом (далі – ГК);
• Господарським процесуальним кодексом (далі – ГПК);
• Статутом залізниць, затвердженим постановою КМУ від 06.04.98 р. № 457 (далі – Статут залізниць) та іншими.

Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Законом установлюється загальний та спеціальний строки позовної давності. Загальний строк позовної давності поширюється на всі цивільні правовідносини та встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК). З огляду на це, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, згідно зі ст. 258 ЦК спеціальна позовна давність тривалістю в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв’язку з недоліками проданого товару, у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти тощо.

Ураховуючи, що значна кількість судових справ пов’язана саме зі стягненням неустойки (пені, штрафу), звертаємо увагу на таке. Відповідно до зазначених вище норм ЦК пеня та штрафи за невиконання умов договору можуть нараховуватися за рік у межах спеціального строку позовної давності.