Підписуйся на інформаційну страховку бухгалтера
Підписатися

Оскарження штрафу ДПС у сфері ліцензування місць зберігання пального: огляд судової практики

29.09.2021 956 0 1

За останній рік ліцензії на право зберігання пального (далі – ліцензія) здобули значного розголосу серед агропідприємств, які використовують пальне у власній діяльності. Проблемою є те, що законодавство встановило однакові вимоги і для невеликих фермерських господарств, які зберігають декілька сотень літрів пального, і для масштабних холдингів, які уже тривалий час мають зареєстровані акцизні склади у зв’язку із значними об’ємами зберігання пального. Уніфікація правил для усіх підприємств зумовила виникнення низки колізій, які на практиці контролюючі органи використовують на свою користь.

Також великою проблемою є недостатня просвітницька робота серед підприємств із боку держави, через що досі не всі знають про вимоги щодо ліцензування місць зберігання пального.

А от контрольні та наглядові функції з боку держави реалізуються в повній мірі, включаючи фактичні перевірки ДПС, на які не поширюється карантинний мораторій та які за своїм визначенням проводяться без попередження. До того ж на підставі доручення прем’єр-міністра України від 11.03.21 р. № 10033/1/1-21 уряд ініціював проведення комплексних інспекційних відвідувань зберігачів та реалізаторів пального різними контролюючими органами.

Новизна сфери ліцензування місць зберігання пального призвела до фактичного формування «з нуля» судової практики в цій галузі. Комплексний аналіз цієї практики дає можливість бачити, яким шляхом іти підприємцям, ураховуючи у своїй діяльності те, як суди реагують на накладені штрафи, які докази вимагаються і на які аргументи можна спиратись у діалозі з податковими органами.

Судова практика у справах про оскарження відмови у видачі ліцензії

Розпочнемо із ситуацій, коли підприємство було обізнане про правила ліцензування та як добросовісний платник податків подало всі необхідні документи для отримання ліцензії (зберігання пального виключно для потреб власного споживання) та отримало відмову. Чому таке могло трапитися?

Судова практика називає декілька випадків.

ДПС «не бачить» сплату за ліцензію

Така проблема виникає на практиці часто і здебільшого пов’язана з одночасним існуванням двох умов:

1) місце зберігання підприємства не збігається з юридичною адресою;

2) підприємство не ставало на облік за неосновним місцем у ДПС, якій підпорядковане місце зберігання пального.

Для уникнення цієї проблеми підприємство мало подати до ДПС або форму № 16-ОПП, або форму № 20-ОПП із галочкою у графі 11. У противному разі сплата за ліцензію дійсно не може бути правильно «розкинута»,і ДПС її не бачить через технічні особливості програмного забезпечення.

Однак, з огляду на те що жодних вимог до зберігачів пального щодо обов’язковості реєстрації платником за неосновним місцем обліку законодавство не містить, судова практика в цих питаннях єдина – відмова податкової з такої підстави неправомірна, адже підприємство виконало свій законодавчий обов’язок та внесло плату за видачу ліцензії (наприклад, судова справа № 340/4973/20).

У підприємства відсутні об’єкти оподаткування за місцем зберігання

Ця причина подібна до попередньої (неподання форми № 20-ОПП), як і позиція судів – подання правильно оформленої заяви та сплата за видачу ліцензії є достатньою підставою для отримання ліцензії (виключно для потреб власного споживання). Невидача ліцензії свідчить про протиправність відмови податкового органу, наданої поза межами його повноважень (судова справа № 200/4260/20-а).

Підприємство подало платіжне доручення, не засвідчене банком

Це ще одна з поширених підстав для відмови у видачі ліцензії, яку багато підприємств України отримувало як в усній, так і в письмовій формі. Однак чи правомірна така відмова?

Очевидно, що ні. До аналогічної думки схиляється і судова практика (див., наприклад, справу № 160/9096/20), адже законодавство не встановлює вимоги щодо подання документа спеціальної форми чи змісту. Згадку про те, що до заяви додається «документ, який підтверджує внесення річної плати за ліцензію, містить лише ст. 15 профільного Закону від 19.12.95 р. № 481/95-ВР.

Підприємство у заяві на видачу ліцензії зазначило об’єм ємності на зберігання пального в метрах кубічних, а не в літрах

Ця підстава є найбільш дивною та неочевидною, адже жоден законодавчий акт не зобов’язує визначати об’єм виключно в літрах, а не в інших одиницях виміру (дм3 чи м3).

Тож підприємство, яке, не бажаючи зробити помилку, переписало інформацію про номінальний об’єм резервуару, наприклад із техпаспорта, могло постраждати через дискрецію податкової. Так сталось і в ситуації з аграрним підприємством (справа № 200/10329/20-а), однак, зважаючи на очевидну неправомірність дій податківців, суд став на бік підприємства та скасував дане рішення.

Судова практика з приводу незаконності призначення фактичних перевірок

Що стосується податкових перевірок зберігачів пального, то тут слід детально розглянути підстави для їх проведення, закріплені у відповідному наказі. Згідно з абзацом третім п. 81.1 Податкового кодексу (далі – ПК) такий наказ повинен містити певні реквізити, серед яких – причина та підстава. Утім, на практиці органи ДПС обмежуються посиланням на пп. 80.2.5 ПК, не зазначаючи окремо, яка інформація або відомості стали підставою для перевірки.

Із цього приводу є досить фундаментальна та системна позиція судів, відповідно до якої:

  • для визначення підстав недостатньо вказати номер пункту, якщо в ньому міститься декілька підстав (судова справа № 1440/2045/18);
  • пп. 80.2.5 ПК (здійснення функцій із контролю) не є самостійною підставою для перевірки і перевірка повинна мати фактичне обґрунтування (судова справа № 815/2757/18);
  • перевірка є безпідставною, якщо в наказі не має конкретної інформації про порушення вимог законодавства (судова справа № 821/1828/16);
  • у наказі, крім посилання на норми, що регулюють перевірки, має бути посилання на конкретні (фактичні) підстави для призначення перевірки, інформацію, що є підставою для її проведення (судова справа № 820/4895/18).

Важливо! Відповідно до постанови Верховного Суду від 22.09.20 р. у справі № 520/8836/18 підстави для проведення перевірок можуть бути оскаржені одночасно з результатами перевірок. Причому аргументи щодо цього мають бути розглянуті судом у першу чергу.

Поради щодо проходження перевірки, засновані на судовій практиці

Зважаючи на існуючу нині судову практику, спираючись на власний досвід супроводу зберігачів пального під час фактичних перевірок, можемо сформувати такі поради для агропідприємств, які тільки чекають на податкову перевірку.

1. Не потрібно «боротися» з перевіряючими самотужки.

З огляду на практику, якщо підприємства намагаються пройти перевірку самостійно, то під час оскарження її результатів виникає низка проблем через помилки, яких припустилися працівники підприємства в процесі перевірки (надавали неправильні пояснення, передавали зайві документи без їх попередньої перевірки тощо).

2. Позиція повинна бути сформована до моменту складання акта.

Якщо мати готову стратегію із першого контакту, із перших пояснень чи заперечень, шанси на успіх суттєво зростають, адже суд перевіряє законність рішення виключно на момент його винесення (судова справа № 200/19/21-а), і якщо адвоката буде залучено на подальших етапах, то він не зможе внести суттєві корективи в «уже сказане» під час перевірки (судова справа № 200/11016/20-а).

3. Треба ретельно ставитися до пояснень, які надаються під час перевірки.

Виходячи із судової практики, багатьом підприємствам не вдалося скасувати штрафні санкції через неправильні пояснення бухгалтерів, керівників чи заправників, надані під час перевірки (судова справа № 200/11016/20-а).

Однак є і протилежні ситуації, коли за відсутності інших доказів чи обґрунтувань у податкової суд ігнорує наявність таких пояснень та зазначає, що вони не можуть бути єдиним доказом для накладення штрафу (судові справи № 140/15026/20, № 200/11667/20-а).

4. Запит про надання документів повинен містити печатку.

Дуже часто під час проведення перевірок інспектори вручають підприємствам запити про надання додаткової інформації, пояснень чи документів. Хоча це питання є спірним, однак, зважаючи на позитивну судову практику в окремих випадках, відсутність печатки контролюючого органу на згаданому запиті можна використовувати як додатковий аргумент для оскарження (судова справа № 120/5132/20-а).

5. Акт, складений за результатами перевірки, повинен містити чітке посилання на абзац, пункт, частину, статтю закону, які порушено.

Дуже часто податковий орган, складаючи акт, обмежується коротким описом обставин, що згодом і використовують підприємства як аргумент для оскарження такого рішення (див. далі).

При цьому також важливо приділяти увагу заповненню граф «посилання на пункт та статтю законодавчого акта». В них інспектори часто дають коротке посилання на ст. 15 та 17 Закону № 481, що не дозволяє «встановити чітку норму законодавства, порушення якої зафіксовано та яка стала підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій» (судова справа № 140/17601/20).

Судова практика щодо доказування з питань оскарження штрафів у сфері ліцензування пального

Цей розділ, без перебільшення, є найважливішим, адже він відображає позицію судів і, як наслідок, долю штрафів, накладених у більшості випадків.

Як зазначалося вище, значна кількість актів та податкових повідомлень-рішень у подібних справах є повністю необґрунтованими. Наприклад, у багатьох випадках накладення інспекторами штрафу на підприємство за зберігання пального без ліцензії лише описуються обставини придбання пального підприємством у постачальника і зовсім не досліджується факт та умови його зберігання.

Виходячи із зазначеного, сформувалась певна судова практика, згідно з якою:

  • під час фактичної перевірки для правомірного накладення штрафу інспектори податкового органу повинні встановити наявність факту та місця зберігання пального (судова справа № 160/9950/20);
  • інспектори зобов’язані встановити залишки пального та провести його інвентаризацію (судова справа № 540/3222/20);
  • інспектори повинні не лише виявити наповнений резервуар, а й шляхом проведення лабораторних досліджень установити, чи дійсно наявна речовина є пальним, та підтвердити це (судова справа № 140/15026/20);
  • позиція ДПС не може ґрунтуватися на припущеннях (судова справа № 540/3471/20).

Найчастіше предметом доказувань у справах щодо оскарження штрафів у сфері ліцензування пального стають відсутність факту зберігання пального у стаціонарних ємностях та обставини його залиття постачальником напряму до паливного баку транспортних засобів чи техніки. Поширеність такої позиції пов’язана з її унікальністю, адже іншого способу уникнути штрафу не існує.

Так, як підтверджувалося неодноразово самою ДПС та випливає із судової практики (наприклад, судова справа № 420/5139/20), наявність (перебування) пального в паливному баку технологічного устатковання або транспортного засобу не підлягає ліцензуванню.

Аналогічна ситуація виникає, коли, подаючи технічні документи чи експертні висновки, підприємства доказують приналежність ємності з пальним до обладнання, що виключає необхідність отримувати ліцензію на таку ємність (наприклад, судова справа № 420/14600/20).

Водночас деякі підприємства займають неправильну позицію та намагаються доказати приналежність окремої ємності до транспортного засобу у вигляді додаткового баку. Судова практика із цього питання уже сформована, і така позиція приймається лише за наявності документів про перереєстрацію такого транспортного засобу в органах МВС у зв’язку з його переобладнанням (судова справа № 200/11093/20-а).

Що стосується доказування факту заправляння постачальником техніки або транспортних засобів безпосередньо в паливний бак, то тут слід зважати на такі важливі моменти.

Перед перевіркою ДПС уже має відомості не лише про факт придбання вами пального, а й про те, як і куди ви його поставили. Це пояснюється тим, що після кожної поставки продавець пального реєструє акцизну накладну, в якій, серед іншого, заповнює графу «напрям використання пального»: «0» – поставка пального на конкретну територію (зазначається адреса місця зберігання) у спеціальну ємність або «6» – залиття пального в паливний бак техніки з паливозаправника (відповідно до наказу Мінфіну від 27.11.20 р. № 729).

Тому найкращий вихід для зберігача пального – попросити постачальника складеної та зареєстрованої акцизної накладної відкоригувати її, указавши правильний код. Жодні листи чи пояснення постачальника щодо помилкового зазначення коду в такому разі не приймаються (судова справа № 520/14712/2020).

Однак, навіть у разі відмови постачальника від коригування, шанси на перемогу в підприємства залишаються за наявності якісно сформованої позиції (судова справа № 560/1122/21).

Для доказування факту залиття пального постачальником в паливні баки техніки також можна скористатися довідкою, в якій постачальник за результатом конкретної операції зазначає обставини її здійснення (судова справа № 200/7050/20-а).

Окрім того, підприємство повинне доказати наявність у нього в достатній кількості техніки, технологічного обладнання або транспортних засобів, а також документів, які підтверджують використання та списання пального (судова справа № 520/1262/21).

Підсумуємо: оскаржуючи штрафні санкції за відсутність ліцензії, підприємство має ретельно та комплексно підходити до збирання доказів, аби належним чином підтвердити всі наведені аргументи та забезпечити успішне вирішення справи.

Коментарі до матеріалу

Оформити передплату на розділ «Агро»

Найповніша бібліотека безпечних рішень з бухобліку, податків та права для с/г галузі

4680 грн. / рік

Купити

Кращі матеріали